Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

26 липня 2017, 15:40

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики ухвалення виправдувальних вироків міськрайонними судами

Донецької області в 2016 році та причини їх скасування.

План

Вступ.
Судова статистика
Підстави ухвалення виправдувального вироку.
Причини скасування вироків в апеляційному порядку.
Висновки.

1. Вступ.

Згідно положень статті 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Це положення передбачено й пунктом 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

При цьому, відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, які отримані незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року, як і Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, передбачено ухвалення виправдувального вироку.

На відміну від ч. 4 ст. 327 КПК України (1960 року), якою передбачалось, що виправдувальний вирок виноситься у випадках, коли:

- не встановлено події злочину,

- в діянні підсудного немає складу злочину,

- не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Частиною 1 ст. 373 КПК України 2012 року передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2)встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення,

А ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

З огляду на викладене, Кримінальним процесуальним кодексом України, на відміну від КПК України (1960 року), передбачено п’ять підстав для ухвалення виправдувального вироку.

2. Судова статистика.

Відповідно до інформації, наданої міськрайонними судами Донецької області протягом 2016 року років суддями Димитрівського, Мар*їнського, Угледарського, Краснолиманського, Першотравневого, Володарського, Велико-Новоселківського,Новогродівського, Краматорського міськрайонних судів , виправдувальні вироки не ухвалювалися.

Судова статистика свідчить про наступне.

В 2016 році міськрайонними судами Донецької області: за КПК України 2012 року постановлено 5682 вироки( в 2015 році-5949 вироків), якими 6097 осіб було засуджено( в 2015 році- відповідно 6499 осіб); 26 осіб було виправдано( в 2015 році-40 осіб);за КПК України 1960 року винесено 46 вироків( в 2015 році- 63), якими 58 осіб було засуджено( в 2015 році- 78); а 3 особи виправдано( в 2015 році-1 особа).

3. Підстави ухвалення виправдувального вироку.

Що стосується підстав ухвалення виправдувальних вироків, необхідно зазначити таке.

Ухвалений виправдувальний вироку у зв’язку із відсутністю події злочину.

Як встановлено вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2016 року, відповідно до скарги приватного обвинувачення, поданої потерпілою К. в порядку, передбаченому ст. 27 КПК України (в ред. 1960 року), підсудна Р. обвинувачується в тому, що вона, 15.10.2011 року, приблизно в 07-20 годину., точного часу не встановлено, перебуваючи в коридорі квартири №129 в будинку №56 по вул. Калініна в м Костянтинівці Донецької області, що належить К., на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдала останньої кілька ударів руками в область грудної клітини, чим заподіяла тілесні ушкодження: синець правої молочної залози, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень , і, тим самим, скоїла злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України. Р. визнано невинуватою у скоєнні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 УК України та виправдано. В обґрунтування прийнятого рішення у вироку суду вказано, що суд не вважає доведеним факт отримання потерпілою К. легких тілесних ушкоджень у вигляді синця правої молочної залози за невстановлених обставин і вказує на те, що потерпіла не надала достатніх доказів, що до вчинення відносно неї підсудною Р. 15 жовтня 2011 року злочину, та доказів її винуватості. Тому Р. виправдана за відсутності події злочину. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13.12.2016 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. Встановлено, що в період часу з 15.10.2011 року по 17.10.2011 року потерпіла К. за медичною допомогою не зверталась і ніяких доказів того, що зафіксовані пошкодження в акті судово-медичного обслідування потерпілої К., мали місце саме 15.10.2011 року і саме від умисних дій підсудної Р., крім її показань потерпілої К. не надано. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про те, що саме діями Р. спричинено легкі тілесні ушкодження К. Судом першої інстанції встановлено, що К. дійсно спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді кровопідтікання молочної залози, але за невстановлених обставин. А тому вона була виправдана за відсутності події злочину за ч.1 ст. 125 КК України.

Ухвалювались і виправдувальні вироки у зв’язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення .

Так, вироком Іллічівського районного суду м.Маріуполя суду Д. був виправданий у зв’язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 191 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24.02.2016 року вирок суду першої інстанції залишено без змін за таких підстав. Статтею 17 КПК України встановлено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. За приписами частини третьої статті 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення, тобто час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Судова колегія звертала увагу, що судом першої інстанції встановлено, що кошти для будівельних робіт місцевим бюджетом підрядчику не виділялися, будівельні роботи проводились за рахунок підрядчика. Колегія суддів прийшла до висновку про те, що в ході судового слідства в суді першої інстанції були вивчені та перевірені усі докази у кримінальному провадженні, а також досліджені документи подані прокурором, як докази винуватості обвинуваченого Д. по інкримінованим йому правопорушенням, у зв’язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що прокурор не доказав зв’язок усіх наданих у судове засідання документів з тими обставинами звинувачення, які він підтримував і на яких наполягав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належність та допустимість доказів регламентовані ст. ст. 85, 86 КПК України, а саме: належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 86 КПК України передбачено, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Діючим Кримінальним процесуальним кодексом України, на відміну від КПК України (1960 року), передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Крім того, ч. 2 ст. 87 КПК України встановлено, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 87 КПК України, докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Також, як вбачається з ч. 5, 6, 7 ст. 97 КПК України, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Проте, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Приписи ч. 4 ст. 95 КПК України забороняють суду обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них та вказують на обґрунтування своїх висновків лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Як вказують положення ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 даного закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.

Таким чином, обов'язок доказування, у тому числі події кримінального правопорушення та вини особи покладається на сторону обвинувачення безпосередньо в судовому засіданні.

Також, відповідно до ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній матеріалів за результатами досудового розслідування. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Так,вироком Селідівського міського суду Донецької області В. визнаний невинуватим і виправданий за недоведеністю складу злочину, передбаченого ст. 258-3 ч.1 КК України, за таких обставин.Органом досудового розслідування В. обвинувачувався в наступному.В період часу з 19 травня по 03 червня 2014 року В., усвідомлюючи та підтримуючи злочинну мету діяльності терористичної організації «ДНР», перебуваючи на посаді начальника ДП «Донецька залізниця», умисно активно співпрацював з керівниками терористичної організації «ДНР», виконував їхні розпорядження, давав протиправні вказівки щодо забезпечення залізничним транспортом членів терористичної організації, особисто видавав та підписував розпорядчі документи тощо, чим сприяв злочинній діяльності вказаної терористичної організації. Зокрема, на виконання рішення так званої верховної ради «ДНР» від 19.05.2014 року № 1905/05р В. 30.05.2014 року видав та підписав наказ № 612/Н щодо передислокації зі станції «Еленовка» на станцію «Рутченково» ДП «Донецька залізниця» вагонів №№ 96700869, 96701628, 96701669, 96701727, 96701875, 96701925, 96702063, 96704952, 96701750, 96701726, 96701784, 96705066, 96705207, 96705215, які в подальшому було незаконно утилізовано представниками «ДНР». Крім того, В., діючи умисно, на виконання усних розпоряджень та вказівок, а також наказу «міністра транспорту» «ДНР» - особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, від 27.05.2014 року №1 видав та власноручно підписав ряд наказів щодо звільнення, переміщення та призначення співробітників ДП «Донецька залізниця», зокрема 19.05.2014 року – наказ №3/Н-лс, 21.05.2014 року – накази №№5/Н-лс, 6/Н-лс, 8/Н-лс, 28.05.2014 року – накази №№ 9/Н-лс, 10/Н-лс, 11/Н-лс, 12/Н-лс, 13/Н-лс, 14/Н-лс, 18/Н-лс, 19/Н-лс, 20/Н-лс, 22/Н-лс, 23/Н-лс, 24/Н-лс, 25/Н-лс, 26/Н-лс, 27/Н-лс, 28/Н-лс; 29.05.2014 року – накази № № 29/Н-лс, 30/Н-лс, 31/Н-лс, 32/Н-лс; 02.06.2014 року – накази № № 34/Н-лс, 35/Н-лс, 36/Н-лс, 37/Н-лс, 38/Н-лс, 39/Н-лс, 40/Н-лс, 41/Н-лс, 42/Н-лс та інші, що у свою чергу, фактично призвело до повного контролю та протиправного використання членами терористичної організації «ДНР» ресурсів ДП «Донецька залізниця». Реалізуючи вищезазначений злочинний умисел В. в період перебування на вказаній посаді на виконання наказу особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, дав вказівку підлеглим контролювати та особисто здійснював контроль за переміщенням рухомих складів та вантажів залізничним покриттям ДП «Донецька залізниця» з метою недопущення переправлення військової техніки для потреб військовослужбовців Збройних Сил України, які знаходились в зоні проведення антитерористичної операції. Крім того, В. у зазначений період ініціативно та активно спілкувався і обговорював з керівниками терористичної організації «ДНР» напрямки господарської діяльності ДП «Донецька залізниця», в тому числі з так званим заступником голови верховної ради «ДНР» - особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, що підтверджується висновком експерта № 26/4 від 15.04.2015 року.Колегія суддів, залишаючи вирок суду в сил , в своїй ухвалі зазначила наступне.Виправдовуючи В., суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежними доказами показання свідків про обставини захвату адмінбудівлі ДП «Донецька залізниця», оскільки органом досудового розслідування В. такі дії не інкриміновані.Що стосується показань свідків про роботу В. на посаді начальника Донецької залізниці протягом двох тижнів, то вони також правильно оцінені судом першої інстанції, оскільки як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді свідки не підтвердили вчинення В. дій, інкримінованих органом розслідування як сприяння терористичній організації.Жоден із свідків не підтвердив, що В. підписував наказ або давав усне розпорядження про передислокацію та утилізацію залізничних вагонів, накази про звільнення працівників ДП «Донецька залізниця», здійснював дії для недопущення переправлення залізничним транспортом військової техніки ЗСУ в районі проведення АТО, ставив підписи чи резолюції на документах.

Крім того,колегія суддів зазначила , що прокурором суду не надано ухвалу слідчого судді , передбачену ст..257 КПК України, про дозвіл на використання результатів негласної розшукової дії у даному кримінальному провадженні, що виключає допустимість зазначених доказів.

Вироком Артемівського міського суду Донецької області , М. за зміненим обвинуваченням від 25.03.2016 року, обвинувачувався у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст.309 КК України за таких обставин. У невстановлений час, в межах території м. Часів Яр /точне місце не встановлено/ М. зірвав дикорослу рослину роду конопель, тим самим незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, переніс за місцем свого мешкання за адресою: Донецька область, м. Часів Яр Артемівської міської ради, вул. Ворошилова, буд.8, кв.30, де відділив верхівкові частини рослини роду конопель, перетер за допомогою сита і розмістив речовину в різні паперові згортки, тим самим незаконно виготовив, а в подальшому незаконно зберігав в приміщенні кухні та балкону зазначеної квартири для подальшого вживання шляхом куріння, без мети збуту. Ухвалою апеляційного суду від 29 листопада 2016 року вирок залишений без змін , за таких підстав.У відповідності до ст.. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла з будь – якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Під житлом особи розуміється будь – яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб. Колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції правильно вказав у вироку, що проникнення в квартиру відбулося без дозволу її володільця, який там фактично проживав, а саме М., що є порушенням гарантованого ст.. 30 Конституції України права на недоторканість житла та заборону проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду та ст.. 233 ч. 1 КПК України.Згідно ст.. 233 ч. 3 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.Суд першої інстанції у вироку зазначив, що проведена процесуальна дія - огляд місця події є недопустимим доказом, так як цей доказ отриманий в порушення вимог КПК України, а саме внаслідок істотного порушення прав та свобод людини відповідно до положень ст.. 87 КПК України і колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ч, 1, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.Згідно ч.2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Колегія суддів вважала,що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, оскільки протокол огляду місця події від 25.06.2016 р. під час якого були вилучені наркотичні засоби /предмет злочину/, здобутий внаслідок істотного порушення гарантій отримання доказів, передбачених Конституцією України, міжнародними договорами щодо прав та свобод людини, зокрема, недоторканості житла, цей доказ є безумовною підставою для визнання його недопустимим. Таким чином, всі інші докази, які є похідними від нього, надані стороною обвинувачення, в тому числі, і висновок експерта № 645 від 10.07.2015 р. з ілюстрованою таблицею до нього, показання свідків, які були присутні під час огляду житла та які надавали суперечливі покази, також не можуть бути визнані належними і покладені в основу обвинувального вироку.Також суд першої інстанції встановив, що вказана в постанові про визнання речовими доказами від 10.07.2016 р. маса наркотичних засобів, не співпадає з масою вказаною в обвинувальному акті, і це є порушенням кримінального процесуального закону України і апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

4. Причини скасування вироків в апеляційному порядку.

В 2016 році в апеляційний суд Донецької області надійшло 39 апеляційних скарг щодо 46 виправданих осіб: скасовано з постановленням нового вироку 5 вироків щодо 6 осіб; призначено новий розгляд в суді першої інстанції-13 вироків щодо 13 осіб; без змін залишено 8 вироків шодо 8 осіб, змінено 1 вирок; не розглянуто 10 справ щодо 15 осіб.

Так,вироком суду Б. за ч.1 ст. 310 КК України виправдано за недоведеністю в його діянні складу злочину. Органом досудового слідства Б. обвинувачується в тому, що він в травні 2016 року, діючи умисно, з метою незаконного посіву та вирощування коноплі, знаходячись у селищі Парасковіївка, Бахмутського району Донецької області, на ринку у невстановленої слідством особи придбав насіння рослин конопель за ціною 10 грн. за 500 штук, які переніс та зберігав за місцем свого мешкання у приміщенні будинку №24, розташованому по вулиці Льотчиків, в селищі Парасковіївка Бахмутського району Донецької області для подальшого посіву та вирощування конопель для особистого його вживання шляхом куріння без мети збуту. 07 липня 2016 року в період часу з 11 години 55 хвилин до 12 години 30 хвилин в ході проведення огляду місця події, на присадибній ділянці будинку №24 по вул. Льотчиків в селі Парасковіївка Бахмутського району Донецької області у Б. були виявлені та вилучені 29 рослин роду коноплі, які Б. незаконно посіяв, вирощував для подальшого особистого споживання без метизбуту.07 липня 2016 року в період часу з 11 години 55 хвилин до 12 години 30 хвилин в ході проведення огляду місця події, на присадибній ділянці будинку №24 по вул. Льотчиків в селі Парасковіївка Бахмутського району Донецької області у Б. були виявлені та вилучені 29 рослин роду коноплі, які Б.. незаконно посіяв, вирощував для подальшого особистого споживання без мети збуту.

Доводи суду першої інстанції за результатом розгляду судової справи, що обвинувальний акт відносно Б. за ч. 1 ст. 310 КК України не відповідає вимогам КПК України є суперечливими .Так, за результатом розгляду підготовчого судового засідання судом винесено ухвалу від 18.08.2016 року, якою призначено до судового розгляду обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 310 КК України. Під час підготовчого судового засідання суд, вирішуючи питання, передбачені ст.ст. 314-315 КПК України, встановив той факт, що обвинувальний акт відносно Б. за ч. 1 ст. 310 КК України відповідає вимогам КПК України, містить усі необхідні реквізити та підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачається.На наявному у матеріалах провадження технічному носії інформації відсутній запис підготовчого судового засідання, яке відбулося 18.08.2016.Проте, у матеріалах провадження є журнал судового засідання від 18.08.2016 року, у якому відображено, що технічний запис відбувся.Вказаний факт унеможливлює перевірити, чи взагалі відбулося підготовче судове засідання у вказаній справі з вирішенням обов’язкових питань, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.Разом з тим, в обвинувальному акті зазначено, що Б. незаконного посіяв та вирощував на присадибній ділянці за місцем свого проживання рослини конопель у кількості 29 штук. Суд першої інстанції ухвалюючи виправдувальний вирок, не взяв до уваги докази, які могли б істотно вплинути на його висновки, а саме показання обвинуваченого про вирощування ним коноплі та вилучення у нього 29 кущів коноплі, висновок судово-хімічної експертизи № 705 від 11.07.2016 р. про надання на експертизу 29 рослин коноплі та інше. Тому, висновки суду про недоведеність вини Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 310 КК України, є передчасними.Порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто істотні порушення, є однією із підстав скасування судом апеляційної інстанції вироку чи ухвали суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.Зокрема, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, коли встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, зокрема: судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою; у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.Згідно ч. 1 ст. 324 КПК України якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор у кримінальному провадженні, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття його до суду.Так, 26.10.2016 у судових дебатах прокурор Артемівської місцевої прокуратури Донецької області П. орієнтував суд на визнання Б. винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України та пропонував призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 гривням.Суду першої інстанції після оголошення судових дебатів закінченими і перед наданням обвинуваченому останнього слова, об’явив перерву до 09.11.2016 року. У зазначену дату судове засідання не відбулось у зв’язку з неявкою обвинуваченого Б. Наступне судове засідання призначено на 24.11.2016, яке також не відбулось у зв’язку з знаходженням судді, як члена колегії суддів у нарадчій кімнаті по іншій справі, за результатом чого розгляду вказаної справи відкладено до 06.12.2016 про що обвинувачений Б. належним чином повідомлений.Так, 06.12.2016 р. суд першої інстанції не повідомивши прокурора про час та дату судового засідання (що підтверджується відсутністю в матеріалах судової справи відповідної повістки прокурору або іншого належним чином повідомлення про час та місце судового засідання) провів його без участі прокурора, а тільки лише за участю обвинуваченого, що підтверджується журналом та технічним записом судового засідання від 06.12.2016 р.Таким чином, суд провівши судове засідання 06.12.2016 без участі прокурора, порушив вимоги ч. 2 ст. 318, ч.1 ст. 324 КПК України та можливість реалізації прав учасників судового провадження, передбачених ч. 4 ст. 365 КПК України, а саме якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому.У матеріалах судової справи міститься журнал судового засідання від 06.12.2016 р., згідно якого вказане засідання відбулося тільки за участю обвинуваченого Б. у повному обсязі. У вказаному журналі зазначено, що після виходу головуючого судді із нарадчої кімнати головуючий проголосив вирок, роз’яснив його зміст та порядок оскарження. Однак, на наявному у матеріалах судового провадження технічному носії інформації у файлах судового засідання від 06.12.2016 відсутній запис проголошення судового рішення після виходу судді із нарадчій кімнати.Вказаний факт не дає можливості перевірити дотримання судом вимог ст.ст. 366, 367, 376 КПК України.Зазначені факти є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відповідно до п.п. 3,7 ч. 2 ст. 412 КПК України та стали підставою для скасування вироку суду першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України та призначення нового розгляду у суді першої інстанції .

Згідно вироку Артемівського міськрайонного суду Донецької області Ч. якого визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та виправдано за недоведеністю його вчинення . Органом досудового розслідування було висунете обвинувачення, в тому, що Ч., 24 січня 2015 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи в спальній кімнаті в приміщенні будинку № 135, по вул. Шевченка в м. Артемівську Донецької області, що належить його батьку Б., де, діючи умисно, повторно, керуючись раптово виниклим корисливим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, та звернення його у свою власність, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung GT-Е 1282 Т» (ІМЕІ 1: 356403057202612 ІМЕІ 2: 356404057202610) в копусі чорного кольору, вартістю 255 гривень 00 копійок, з сім - картою оператора мобільного зв'язку «МТС», вартістю 7 гривень 50 копійок, на рахунку якої знаходились грошові кошти в сумі 5 гривень 00 копійок, що належать Р.), яка також знаходилась за вказаною адресою, який випав з карману куртки Р., після чого викраденим майном розпорядився на свій розсуд, чим заподіяв потерпілій матеріальний збиток на загальну суму 267 гривень 53 копійок. Частиною 2 ст.318 КПК України передбачено, що судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов’язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження.Відповідно до вимог п.5 ч.2 ст.412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла Р. була допитана у судовому засіданні 18.11.2016 року та по кримінальному провадженню була оголошена перерва до 06.12.2016 року, проте розписка про повідомлення потерпілої на вказану дату в матеріалах кримінального провадження відсутня. Крім того в судових засіданнях 11.07.2016, 21.07.2016, 16.09.2016, 03.10.2016, 20.10.216, 12.12.2016 року потерпіла Р. у судовому засіданні участі не брала та заяв про розгляд провадження за її відсутністю не надавала.В матеріалах кримінального провадження відсутні дані про належне повідомлення потерпілої Р. про дату, час та місце судових засідань призначених на вищевказані дати, крім того повідомлення на вказані дати взагалі не надсилались.З урахуванням викладеного колегія суддів вважала, що допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, відповідно до положень ч.1 ст. 412 КПК України є істотними і тягнуть безумовне скасування оскаржуваного вироку суду з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції..

Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя суду М. визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК України та виправдано останнього у зв'язку з недоведеністю, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення. Досудовим слідством М. обвинувачується в тому, що він, маючи об’єктивну можливість виявити несправність тягово-зчіпного пристрою причепу МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709, що виражалася у значному зношуванні елементів защіпки страхувального пристрою внаслідок її тривалої експлуатації та призвело до значного люфту її кріплення і не забезпечувало ефективного зчеплення з автомобілем, а також знаючи про несправність страхувального металевого фіксатора (пальця) механізму зчеплення, що виражалося в заіржавілості клямки (язичка) пальця, яка внаслідок цього не фіксувалася у необхідне положення, у зв’язку з чим металевий палець нічим не кріпився при зчепленні з автомобілем, не вжив заходів до усунення вищевказаних несправностей, та окрім цього здійснив зміни кустарного типу в конструкцію тягово-зчіпного пристрою причепа, а саме задіяв металевий болт, який не відповідає вимогам заводу-виробника. За наявності вищевказаних несправностей тягово-зчіпного пристрою причепу МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709, водій М. 02 жовтня 2015 року близько 15 години 00 хвилин, проявляючи злочинну самовпевненість, здійснив його приєднання до автомобіля ВАЗ 2101 р/н АН 4483 АА та, діючи необережно, в порушення вимог п. 31.6 «г» Правил дорожнього руху України, а саме: п. 31.6 Забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких: г) зіпсований тягово-зчіпний пристрій автопоїзда приступив до експлуатації автомобіля ВАЗ 2101 р/н АН 4483 АА з причепом МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709 за наявності зіпсованого тягово-зчіпного пристрою, створюючи загрозу для безпеки дорожнього руху.Під час подальшої експлуатації транспортного засобу з вищезазначеними несправностями тягово-зчіпного пристрою в процесі руху автомобіля ВАЗ 2101р/н АН 4483 АА з причепом МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709 під керуванням М. по нерівностям проїзних частин і наїзду на вибоїни, вантаж (гранітні плити), що знаходився у вказаному причепі, через своє гладке покриття змістився назад, таким чином було надане додаткове зусилля на зчіпний пристрій. Тому страхувальний металевий фіксатор (палець) через те, що в ньому була непрацездатна заржавіла клямка і він не був нічим зафіксований, вилетів з отвору. Після чого, рухаючись на ділянці проїзної частини вулиці Таганрозької з боку вулиці Набережної у напрямку вулиці Київської поблизу будинку 171/47 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, близько 17 години 15 хвилин, за відсутності страхувального металевого фіксатора (пальця), який вилетів з отвору, через зношування з наявністю значного люфту елементів защіпки страхувального пристрою причепа, дана защіпка відчинилася і причіп самостійно в процесі руху на швидкості злетів з фаркопа автомобіля ВАЗ 2101 р/н АН 4483 АА. Після самостійного від’єднання причепа МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709, він перемістився на праве узбіччя, де здійснив наїзд на велосипедиста К, який рухався по вказаному узбіччю проїзної частини вулиці Таганрозької у попутному напрямку.Внаслідок ДТП велосипедисту К. був спричинений осколковий перелом тіла 5-го шийного хребця, який відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як тим, що потребують тривалого строку лікування (понад 21 день).З технічної точки зору у даній дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ 2101 р/н АН 4483 АА з причепом МАЗ 81144 р/н ХЕ 6709 М., виконуючи вимоги п. 31.6 «г» Правил дорожнього руху України, тобто, відмовившись від експлуатації технічно непрацездатного причепа, про що знав заздалегідь, мав технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної події, і його дії перебували у причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної події. Висновки суду першої інстанції щодо недоведеності того, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів вважала такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а вирок є незаконним та необґрунтованим з наступних підстав. Визнавши встановленим факт того, що обвинувачений М. допустив порушення п. 31.6 «г» Правил дорожнього руху України, так як він здійснював експлуатацію технічно несправного причепу і в процесі такої експлуатації в районі будинку 171/47 по вулиці Таганрозькій в місті Маріуполі відбулося самостійне від’єднання причепу з тягово-зчіпного пристрою автомобіля, також встановленим є факт, що у потерпілого К. при зверненні за медичною допомогою були виявлені тілесні ушкодження у вигляді осколкового перелому тіла 5-го шийного хребця, які утворилися від дії тупих предметів, та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що потребують тривалого строку лікування (понад 21 день), суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що стороною обвинувачення суду не надано жодного доказу, що порушення М. п. 31.6 «г» Правил дорожнього руху України (далі за текстом – ПДР) перебуває в прямому причинному зв’язку з травмуванням потерпілого К., з яким не може погодитися колегія суддів, оскільки він повністю не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та процесуальному законодавству.Оцінка того, чи мається причинний зв'язок між діями водія та настанням суспільно небезпечних наслідків у виді тілесних ушкоджень у потерпілого діючим кримінальним процесуальним законом віднесено саме до компетенції суду.Так, в правових позиціях Верховного Суду України зазначено, що суди повинні ретельно з’ясовувати і зазначати у вироках чи є причинний зв’язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.Прокурор повинен лише надати докази вчинення водієм порушення правил дорожнього руху та наявність тілесних ушкоджень у потерпілого, що і було ним зроблено в повному обсязі.При цьому у вироку суд першої інстанції допустив істотні суперечності, спочатку пославшись на вищенаведену правову позицію Верховного Суду України про обов’язок саме суду встановлювати у вироку наявність причинного зв’язку між порушенням водієм ПДР та настанням суспільно небезпечних наслідків, а потім зазначив, що цей обов’язок покладено на прокурора. Суд першої інстанції в своїх висновках за наслідком аналізу висновків судових автотехнічної та судово-медичної експертиз припустив істотні суперечності. Так, суд навів свої міркування щодо обставин, за яких, на його думку, складалися вказані висновки, але не зробив ніякого власного висновку стосовного того чи визнає він вказані висновки доказами, чи вважає їх належними та допустимими чи ні, не навів також і мотивів, з яких він відкидає ці докази обвинувачення, чим порушив вимоги ст.ст. 94, 374 ч. 3 п. 1 КПК України. Враховуючи, що згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, висновки експертиз мають враховуватися судом разом із сукупністю інших доказів по справі, колегія суддів вважала, що оскільки висновок судової авто-технічної експертизи повністю узгоджується з поясненнями самого обвинуваченого М., висновком судово-медичної експертизи, даними, які містяться в протоколі огляду місця ДТП та схемі до нього, то обидва висновки авто-технічної експертизи є належними допустимими доказами в даному провадженні, які в сукупності з іншими доказами доводять вину М. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України. Таким чином колегія суддів вважала, що висновки суду першої інстанції про недоведеність того, що в діях М. є склад інкримінованого кримінального правопорушення з вищезазначених підстав не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, що в силу ст. 411 КПК України вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в свою чергу згідно зі ст. 409 КПК України є підставою для скасування виправдувального вироку в цій частині. Відповідно до вимог ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції. Отже, оскаржений вирок суду першої інстанції в частині виправдування М. в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, був скасований із постановленням апеляційним судом в цій частині нового вироку.

Вироком Дружківського міського суду Донецької області Б. визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України та виправдано в зв’язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні даного кримінального правопорушення. Кримінальне провадження – закрито. Б. обвинувачувався у тому, що вчинив злочин за таких обставин. В останніх числах грудня 2014 року Б., знаходячись в м. Ясинувата Донецької області, яке є тимчасово непідконтрольним органам державної влади України, ініціативно прийняв рішення про вступ до терористичної організації «Донецька народна республіка», про що повідомив своєму знайомому на ім'я «Алім», точні анкетні дані органами досудового розслідування не встановлені, який завідомо для нього був учасником не передбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка». В подальшому, 22 грудня 2014 року зазначена особа з використовуваного нею мобільного телефонного номеру +380953468284 зателефонувала на мобільний телефонний номер +380665550746, який використовується Б., та нагадавши останньому про його бажання вступити до терористичної організації «Донецька народна республіка», запропонувала Б. надавати представникам терористичної організації «Донецька народна республіка» відомості щодо дислокації та переміщень підрозділів та військової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні антитерористичної операції на території Донецької області. На цю пропозицію невстановленої органами досудового розслідування особи на ім'я «Алім» Б. надав свою згоду, тим самим, погодився на сприяння терористичній організації «Донецька народна республіка». В подальшому, 26 та 28 січня 2015 року Б., діючи умисно на території Ясинуватського району Донецької області, за власною ініціативою на пропозицію невстановленої органами досудового розслідування особи на ім'я «Алім», яка завідомо для нього була учасником непередбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка», сприяв діяльності терористичної згідно ст. 1 п. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організації «Донецька народна республіка» (далі за текстом - «ДНР»), утвореної 07 квітня 2014 року у м. Донецьку, одним із основних завдань якої є зміна меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України (а саме - шляхом відокремлення від України території Донецької області в порушення порядку, встановленого Конституцією України, згідно ст. ст. 2, 73 якої територія України є цілісною і недоторканою, а питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом), тобто стійкого об'єднання невизначеної кількості осіб (більше трьох), що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації.Достовірно усвідомлюючи всі наведені вище обставини, Б. у вказаний період часу за власною ініціативою, діючи з метою сприяння злочинній діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки та втрати авторитету органів державної влади України шляхом надання учасникам цієї терористичної організації відомостей щодо місць дислокації, чисельності та маршрутів пересування, підрозділів та військової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у проведенні антитерористичної операції на території Донецької області, здійснював на виконання отриманого ним від учасників терористичної організації «Донецька народна республіка» відповідного завдання, цілеспрямований збір та передачу учасникам терористичної організації «Донецька народна республіка», зокрема черговому штабу непередбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» - батальйону «Восток» на ім’я «Сергій» (повні анкетні дані органами досудового розслідування не встановлені), деталізованих даних про дислокацію, чисельність, маршрути пересування військовослужбовців та військової техніки Збройних сил України та інших військових формувань України, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції на території Ясинуватського району Донецької області, для подальшого використання учасниками вказаної терористичної організації наданої ним інформації у веденні терористичної діяльності проти органів державної влади та військових підрозділів України, - а саме - у здійсненні артилерійських обстрілів місць дислокації військовослужбовців та військової техніки Збройних сил України та інших військових формувань України, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції на території Ясинуватьского району Донецької області. Б. був достовірно обізнаний, що невстановлена органами досудового розслідування особа на ім'я «Сергій» є учасником непередбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка», оскільки відомості щодо цієї особи надав достовірно відомий Б. учасник непередбачених законом збройних формувань терористичної організації «Донецька народна республіка» на ім'я «Алім».При цьому, Б. усвідомлював, що терористична організація «Донецька народна республіка», діяльності якої він сприяє, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії (зокрема, артилерійські обстріли), які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяними у проведенні антитерористичної операції.Так, 26 січня 2015 року о 10 год. 07 хв., Б., перебуваючи на території населеного пункту Очеретине Ясинуватського району Донецької області, діючи умисно, з власного телефонного номеру +380665550746, з метою сприяння учасникам терористичної організації «Донецька народна республіка» у реалізації їх злочинних намірів щодо вчинення злочинів відносно військовослужбовців підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні Антитерористичної операції, та створення умов, які сприяють цій злочинній діяльності, передав зазначеному вище учаснику терористичної організації «Донецька народна республіка» на ім’я «Сергій» шляхом здійснення ініціативного телефонного виклику на завідомо для нього використовуваний останнім мобільний телефонний номер +380669971785 інформацію, яка йому стала відома від невстановлених органами досудового слідства осіб та під час особистого пересування на автотранспорті по території Ясинуватьского району Донецької області, щодо розташування позицій військової техніки Збройних Сил України біля населених пунктів Новоселівка та Соловйово Ясинуватського району Донецької області та про маршрути пересування військової техніки Збройних Сил України через населений пункт Очеретине Ясинуватського району Донецької області в напрямку села Розівка Ясинуватського району Донецької області та в напрямку м. Авдіївки Донецької області.26 січня 2015 року о 12 год. 28 хв. Б., перебуваючи на території населеного пункту Очеретине Ясинуватського району Донецької області, діючи умисно, з власного телефонного номеру +380665550746, з метою сприяння учасникам терористичної організації «Донецька народна республіка» у реалізації їх злочинних намірів щодо вчинення злочинів відносно військовослужбовців підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні Антитерористичної операції, та створення умов, які сприяють цій злочинній діяльності, передав зазначеному вище учаснику терористичної організації «Донецька народна республіка» на ім'я «Сергій» шляхом здійснення ініціативного телефонного виклику на завідомо для нього використовуваний останнім мобільний телефонний номер +380669971785 інформацію, яка йому стала відома від невстановлених органами досудового слідства осіб та під час особистого пересування на автотранспорті по території Ясинуватьского району Донецької області, щодо розташування позицій військової техніки Збройних Сил України між населеними пунктами Орловка та Тоненьке Ясинуватського району Донецької області та щодо руху військової техніки Збройних Сил України в напрямку м. Дзержинська Донецької області.26 січня 2015 року о 13 год. 03 хв. Б., перебуваючи на території населеного пункту Очеретине Ясинуватського району Донецької області, діючи умисно, з власного телефонного номеру +380665550746, з метою сприяння учасникам терористичної організації «Донецька народна республіка» у реалізації їх злочинних намірів щодо вчинення злочинів відносно військовослужбовців підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні Антитерористичної операції, та створення умов, які сприяють цій злочинній діяльності, передав зазначеному вище учаснику терористичної організації «Донецька народна республіка» на ім'я «Сергій» шляхом здійснення ініціативного телефонного виклику на завідомо для нього використовуваний ним мобільний телефонний номер +380669971785 інформацію, яка йому стала відома від невстановлених органами досудового слідства осіб та під час особистого пересування на автотранспорті по території Ясинуватьского району Донецької області, щодо розташування позицій військової техніки та військовослужбовців Збройних Сил України поблизу населеного пункту Очеретине Ясинуватського району Донецької області.28 січня 2015 року о 14 год. 37 хв. Б., діючи умисно, з власного телефонного номеру +380665550746, з метою сприяння учасникам терористичної організації «Донецька народна республіка» у реалізації їх злочинних намірів щодо вчинення злочинів відносно військовослужбовців підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних в проведенні Антитерористичної операції, та створення умов, які сприяють цій злочинній діяльності, передав зазначеному вище учаснику терористичної організації «Донецька народна республіка» шляхом здійснення ініціативного телефонного виклику на завідомо для нього використовуваний ним мобільний телефонний номер +380669971785 інформацію, яка йому стала відома від невстановлених органами досудового слідства осіб та під час особистого пересування на автотранспорті по території Ясинуватьского району Донецької області, щодо розташування позицій військової техніки Збройних Сил України біля населеного пункту Соловйово Ясинуватського району Донецької області та щодо руху військової техніки Збройних Сил України в напрямку населеного пункту Новоселівка Ясинуватського району Донецької області.Зазначені злочинні дії Б. були припинені співробітниками Служби безпеки України у зв’язку з його затриманням 19 лютого 2015 року.Таким чином, стороною обвинувачення Б. обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України - інше сприяння діяльності терористичної організації.Згідно з вимогами ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.Суд першої інстанції вказані вимоги кримінального процесуального закону належним чином не виконав, а тому винесений вирок не можна вважати законним та обґрунтованим.Так, відповідно до вимог ст.107 КПК фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов’язковим.Матеріали кримінального провадження не містять технічний носій інформації про судові засідання 11 та 29 вересня 2015 року. Як вбачається з журналів судового засідання, 11 вересня 2015 року проводилось підготовче судове засідання та розглядалось питання про продовження строку тримання Б. під вартою, а 29 вересня 2015 року було розпочато судовий розгляд, прокурор оголосив обвинувальний акт, було вирішено питання про дослідження доказів, були допитані свідки. Відсутність технічного носія інформації, на якому мали бути зафіксовані важливі процесуальні дії суду першої інстанції, є відповідно до вимог ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.Частиною 2 ст.412 КПК передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.Крім того, суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, визнав недопустимими докази, надані стороною обвинувачення, та не врахував при цьому вимоги ст. 86, 87 КПК України.Зокрема, відповідно до вимог ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.Суд першої інстанції поспішно визнав недопустимими доказами дані з протоколу огляду предметів від 20.02.2015р., а саме телефонів у пакеті, позначеному написом «Пакет №1», пославшись на те, що на пакеті вказано номер іншого кримінального провадження. Відповідно до вимог ч.2 ст.92 КПК обов’язок доказування належності та допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає. Матеріали кримінального провадження не містять даних, що суд при дослідженні вказаного доказу з’ясовував у сторони обвинувачення, с чим пов’язано те, що на пакеті вказано номер провадження 22015050000000037, а не № 22015050000000113. В залежності від того, чи дійсно слідча дія проводилася по іншому кримінальному провадженню, чи у межах цього провадження, а була допущена технічна помилка, суд мав приймати рішення про допустимість доказу.Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 86 КПК визнав недопустимими докази, отримані органом досудового слідства у результаті тимчасового доступу до інформації у приміщенні ПрАТ «МТС» за адресою м. Київ вул. Лейпцизькій, 15, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя, пославшись на те, що ця дія здійснена на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування та що відсутня постанова про проведення слідчих дій на іншій території. При цьому суд не вказав у вироку, які саме норми КПК були порушені при проведенні вказаних процесуальних дій. Частиною 1 ст.218 КПК передбачено, що досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Ні ця стаття ні інші норми КПК не містять обмежень щодо місця проведення процесуальних та слідчих дій. З вироку неможливо зрозуміти, яке порушення норм КПК мав на увазі суд першої інстанції, коли вжив термін «інша територія». Суд першої інстанції мав керуватися вимогами ч.1 ст.4 КПК, згідно з якими кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Оскільки тимчасовий доступ до речей і документів було здійснено на підставі ухвали слідчого судді, суд першої інстанції при оцінці законності процесуальних дій слідчого та вирішенні питання про допустимість доказів мав керуватися вимогами частини 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( у редакції від 7 липня 2010 року), згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.Без будь яких підстав суд першої інстанції визнав незаконним втручанням у приватне спілкування експертне дослідження даних мобільного телефону «NOKIA» - IMEI 358285047409227 з сім карткою МТС моб. № 066-555-07-46 та мобільного телефону «LG» - IMEI1 355765052819330, IMEI2 355765052819348 з сім карткою МТС моб. № 099-070-17-55, SIM2 Київстар моб..№ 096-332-81-37. Вказані телефони належали обвинуваченому і згідно обвинувального акту саме з використанням вказаних мобільних терміналів здійснювалась передача Б. інформації членам терористичної організації. Тому отримання стороною обвинувачення доказів з залученням експерта у відповідності з вимогами ст. 242 КПК для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, шляхом експертного дослідження вилучених у Б. телефонів має бути визнано таким, що було направлене на вирішення завдань кримінального провадження.Суд визнав недопустимими надані стороною обвинувачення докази винуватості Б., а саме: протокол за результатами проведення негласного слідчого (розшукового) заходу від 19 березня 2015 року (а.с.103-104); оптичний диск CD-R №2489т від 03.03.2015 р. (а.с.141), пославшись на те, що суду не надана ухвала слідчого судді апеляційного суду, якою було дозволено проведення вказаних слідчих ( розшукових) дій у даному кримінальному провадженні.При цьому суд першої інстанції не вказав у вироку, чому не приймає до уваги ухвалу слідчого судді апеляційного суду Донецької області від 10 травня 2016 року, якою було надано дозвіл на використання у кримінальному провадженні № 22015050000000113 відносноБ. протоколу за результатами проведення негласного слідчого (розшукового) заходу від 19 березня 2015 року та оптичного диску CD-R №2489т від 03.03.2015 р.Відповідно до вимог ст. 257 КПК якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановлюється за клопотанням прокурора. Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247 та 248 цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення. Ухвала слідчого судді апеляційного суду Донецької області свідчить про те, що прокурором слідчому судді було доведено законність отриманої шляхом зняття з транспортних телекомунікаційних мереж інформації про зміст телефонних розмов і що ця інформація свідчить про вчинення кримінального правопорушення іншою особою, крім тої, щодо якої надавався дозвіл на проведення негласних слідчих дій, а також те, що ця інформація має доказове значення у кримінальному провадженні № 22015050000000113.За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до вимог ст. 415 КПК вирок суду першої інстанції має бути скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

5. Висновки.

З огляду на викладене, зі змісту вироків вбачається, що виправдувальні вироки ухвалювалися у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях особи та не встановленням достатніх доказів винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Результати аналізу судової практики свідчать, що судом апеляційної інстанції виправдувальні вироки скасовуються з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з тих же підстав, що й обвинувальні вироки.

При цьому обґрунтованою є практика апеляційного суду, відповідно до якої, встановивши підставою для скасування судового рішення невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, суд відповідно до положень КПК скасовував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалював, за наявності для того підстав, обвинувальний вирок.

Результати узагальнення судової практики свідчать про випадки скасування виправдувальних вироків із підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

У контексті скасування виправдувальних вироків суддям апеляційного суду слід враховувати положення щодо недопустимості погіршення становища особи, стосовно якої ухвалено виправдувальний вирок. Зокрема, не відповідатиме таким положенням скасування із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції виправдувального вироку з підстав незабезпечення права на захист чи таких процесуальних порушень, як ненадання останнього слова обвинуваченому, якщо такі підстави обґрунтовують апеляційну скаргу сторони обвинувачення.

Отже, підставами для скасування виправдувальних вироків із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції загалом є сукупність порушень кримінального процесуального закону, допущених органами досудового розслідування та судами, в ході розгляду кримінального провадження та при постановленні вироку.

Саме від належного виконання вимог кримінального процесуального закону залежить вирішення проваджень із дотриманням розумних строків та постановлення законних і обґрунтованих вироків. Разом із тим, як і при скасуванні обвинувальних вироків, не будь-яке встановлене судом апеляційної інстанції порушення, допущене при розгляді справи місцевим судом, зумовлює призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

На думку автора узагальнення, потребують законодавчого вирішення такі питання, як подальші дії суду в разі ухвалення виправдувального вироку та набрання ним законної сили.

Так, ч. 5 ст. 327 КПК України (1960 року) було передбачено, що якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Також, підлігають вирішенню шляхом формування відповідних правових позицій, сформованих у судових актах ( Пленумах) вищих судових інстанцій наступних питань щодо підстав для ухвалення виправдувального вироку, передбачених п.п.1, 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, а саме: якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

та різниця між вказаними підставами і підставою, передбаченою п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

Проте, при ухваленні виправдувального вироку така підстава, як не встановлення достатніх доказів винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, не передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ця підстава передбачена законодавцем для закриття кримінального провадження під час досудового розслідування (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Суддя апеляційного суду

Донецької області В.В.Смірнова

Узагальнено судову практику ухвалення виправдувальних вироків судами Донецької області