Не хочуть чи не можуть?

        Завершальною стадією кримінального провадження є виконання вироку, ухвали, постанови (судового рішення). У цій стадії здійснюється реалізація судового рішення, яке набрало законної сили, а також вирішуються питання, що виникають при зверненні судового рішення до виконання та безпосередньому його виконанні, здійснюється нагляд і контроль за його виконанням. Саме в цій стадії досягається той результат, який бажає мати держава, починаючи з моменту внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 214 КПК). На стадію виконання судових рішень зорієнтовані всі інші стадії кримінального процесу, всі його інститути.

       Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

        Одним з видів покарань, які призначаються судами є штраф.

     З жовтня 2016 року на адресу Слов’янського міськрайонного суду Донецької області надійшло 7 подань Слов'янського міськрайонного відділу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про заміну несплаченої суми штрафу іншим покаранням (5 справ), розстрочку виплати несплаченої суми штрафу (1 справа), роз’яснення порядку виконання вироку (1 справа).

      Зі змісту всіх подань, які надійшли до суду, вбачається, що на теперішній час будь-які повноваження, відповідно до чинного законодавства, стосовно розшуку, приводу, виклику чи опитування осіб, засуджених до покарання у виді штрафу, їх відвідування на дому чи встановлення матеріального стану або інших обставин на уповноважений орган з питань пробації (кримінально-виконавчу інспекцію) не покладено. Примусове стягнення призначеного штрафу чинні нормативні акти не встановлюють.

     Дійсно, як вбачається зі змісту Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України 19.12.2003 за N 270/1560 (далі – Інструкція), у цій    

       Інструкції відповідно до статті 13 Кримінально-виконавчого кодексу України визначаються порядок виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і виправних робіт та здійснення контролю щодо осіб,  засуджених  до таких покарань, здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених   від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, організації роботи підрозділів кримінально-виконавчої  інспекції  (далі  -  підрозділи інспекції) щодо направлення осіб, засуджених до покарання у  виді  обмеження волі,  до  кримінально-виконавчих  установ відкритого типу (далі - виправні центри).           

      Таким чином, Інструкція, яка відповідно до назви, має містити  порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, не містить в собі порядку виконання покарань у виді штрафу, в той час, як виконання саме цього покарання гарантує надходження коштів до державного бюджету України.            

      Будь-які інші нормативно-правові акти, які б могли містити порядок виконання покарань у виді штрафу відсутні, тобто в законодавстві існує прогалина, яка, згідно існуючої практики, використовується не на користь держави.             

     Як показує багаторічна практика суду,  належне виконання покарань у виді штрафу забезпечувалось лише органами виконавчої служби, які, діючи в межах Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка втратила чинність), мали право:

     1. запитати: банки — про внески; відповідні організації і громадян — про наявність у них майна боржника і членів його родини; податкову інспекцію, місцеве відділення пенсійного фонду — про місце роботи боржника; бухгалтерію підприємства — про належні боржнику кошти; бюро технічної інвентаризації — про будинок, квартиру, інше приміщення боржника; державтоінспекцію — про транспортні засоби боржника; нотаріальні контори — про укладені або оформлювані боржником договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. ін.

      2. провести  опис майна боржника та оголосити заборону розпоряджатися описаним майном.

      3. в процесі підготовки до виконання здійснювалась оцінка арештованого майна.           

Суть виконання відділами ДВС покарання у виді штрафу полягала у вилученні в боржника грошей або певного майна, що, безумовно сприяло надходженню коштів до держави. На теперішній час покарання у виді штрафу майже не виконуються, правопорушники не несуть матеріальну відповідальність за вчинені ними кримінальні правопорушення і вони залишаються не покараними, основне завдання кримінального судочинства не виконується.              

Так положення статті 2 КПК України передбачають, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 

    Протягом багатьох років  процедура виконання такого покарання, як штраф є не визначеною, що потребує невідкладного надання відповідних роз’яснень, як судам, так і органам пробації.

                                                                                                                                                                         Прес-служба суду