УЗАГАЛЬНЕНО СУДОВУ ПРАКТИКУ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Узагальнено судову практику розгляду Слов’янським міськрайонним судом Донецької області в 2016 році кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми

План

   І. Вступ. Актуальність проблеми злочинності серед неповнолітніх (статистичні показники).

 ІІ. Додержання суддями Слов’янського міськрайонного суду Донецької області вимог Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

 ІІІ. Додержання Слов’янського міськрайонного суду Донецької області норм Кримінального Кодексу України.

 ІV. Висновки та пропозиції.                           

Основним завданням даного узагальнення є виявлення та аналіз  помилок суддів Слов’янського міськрайонного суду Донецької області при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх з метою уникнення в подальшому помилок застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства судами і розробка пропозицій щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства у кримінальних справах (провадженнях) вказаної категорії.

 Вступ

Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, розглядаючи яку необхідно виділити сукупність обставин і факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Неабияку роль відіграє сім’я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), а також активна профілактична та попереджувальна робота. Негативно впливає на підлітків відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі з них відвідують навчальні заклади), алкоголізм і наркоманія серед однолітків тощо.

Найбільш ефективним методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй, що є пріоритетним завданням правоохоронної та правозахисної систем нашої держави.

Неабияке значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах (провадженнях).

29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов’язок виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил наголошує на необхідності неупередженості їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі – Конвенції про права дитини, прийнятій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до статті 37 Конвенції арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайня міра і протягом якомога коротшого відповідного періоду часу.

Здійснюючи правосуддя стосовно неповнолітніх, судді мають неухильно дотримуватись норм міжнародно-правових актів, національного законодавства, зокрема кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод неповнолітнього підсудного.

Із метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, усунення недоліків і помилок, які допускають суди першої інстанції, на виконання рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року, вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та дотримуючись ч.10 ст.31 КПК України, в Слов’янському міськрайнному суді Донецької області запроваджено спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, що позитивно вплинуло на якість та оперативність розгляду справ стосовно неповнолітніх.

На сьогоднішній день кримінальні провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення здійснюються суддями, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Так, зборами суддів від 07 серпня 2012 року, відповідно до протоколу №24, та від 24 квітня 2015 року, відповідно до протоколу №7,  на розгляд таких справ уповноважено суддів Хаустову Т.А. та Руденко Л.М. У зв’язку зі збільшенням штату та виробничою необхідністю зборами суддів від 23 червня 2015 року, відповідно до протоколу №3, додатково були призначені ще дві особи – судді Алексєєнко І.П. та Профатило П.І.

Якщо таке кримінальне провадження здійснюється судом колегіально, головує під час судового розгляду лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Розгляд кримінальних справ цієї категорії доручено найбільш кваліфікованим та досвідченим суддям, які володіють специфікою розгляду таких справ.

З січня 2017 року розгляд справ цієї категорії здійснюють лише двоє суддів – Хаустова Т.А. та Гусинський М.О.

Впровадження спеціалізації з розгляду кримінальних справ (провадження) про злочини, вчинені неповнолітніми, дало свій позитивний результат, про що свідчать низькі показники не тільки скасованих рішень у таких справах, а й взагалі – оскаржених в апеляційному порядку. У звітному періоді в касаційному порядку справи цієї категорії взагалі не оскаржувались.

 Так в 2016 році в апеляційному порядку переглядались рішення в чотирьох справах, однак, лише в одному випадку рішення суду першої інстанції було залишене без змін.

Порівнюючи статистичні дані, слід зазначити, що, кількість справ даної категорії, які щороку розглядаються судом є майже незмінною. Так, в 2014 році судом розглянуто 13 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, в 2015 році – 29, а в 2016 році – 30. Зменшення таких справ в 2014 році, безсумнівно, пов’язане в подіями, які відбувались у м. Слов’янськ 2014 році та зменшенням в цілому кількості справ, які надійшли в провадження суду. Щороку справи цієї категорії складають лише 5% від загальної кількості розглянутих судом кримінальних проваджень.

В 2016 році лише 3 кримінальних провадження розглянуто із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

 Кількість засуджених неповнолітніх осіб за 2016 рік склала 31 особу, що становить  4,5 %  від загальної кількості засуджених (686 осіб).

Згідно статистичних даних за 2016 рік кількість засуджених неповнолітніх до покарання у виді: позбавлення волі становить – 5, громадських робіт – 4, штрафу – 2; звільнено від покарання – 18 неповнолітніх, з них – 15 з випробуванням.

Статистичні показники за видами злочинів, які вчинили неповнолітні, такі:

за 2016 рік: 1 неповнолітній засуджений за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 2 – за носіння холодної зброї; за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 1; за наругу над державними символами – 1.

Всі інші неповнолітні засуджені за вчинення корисливих злочинів.

Додержання суддями Слов’янського міськрайонного суду Донецької області вимог Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені статтею 91 КПК України і є загальними для всіх проваджень, у тому числі й про злочини, вчинені неповнолітніми.

   Відповідно до ч.1 ст. 484 КПК України, порядок  кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 Кримінального процесуального Кодексу України, яка регулює загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх. У цій главі містяться норми щодо посиленого захисту прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді – його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування у кримінальній справі стосовно неповнолітнього, з’ясуванні умов його життя й виховання, наявності дорослих підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановленні вироку у справі стосовно неповнолітнього (чи можна замінити покарання у виді позбавлення волі іншим покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі); у виділенні кримінального провадження стосовно неповнолітнього за наявності у ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового розслідування.

Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх закріплені також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»; розміщеному на сайті Верховного Суду України аналізі судової практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність; листі судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2013 року № 223-1134/0/4-13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх»; узагальненні судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх».

Під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітнього суддям необхідно з’ясовувати вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням. Необхідно також з’ясувати, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є це правопорушення випадковим або його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність з’ясування вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності або звільнення від неї, призначення виду та міри покарання.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінального процесуального закону, має з’ясування даних про його вік    (стаття 22 КК України).

Так, ч.2 ст.22 КК України містить вичерпний перелік осіб, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, які підлягають кримінальній відповідальності.

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються на підставі таких документів, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи. Якщо інформація про вік особи є суперечливою, суд повинен звернутись із запитом до відповідних органів за місцем реєстрації народження неповнолітнього. У разі відсутності документів та/або неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судом на підставі висновку судово-медичної експертизи.

Слід звернути увагу суддів на необхідність дотримання передбаченого законодавством порядку щодо встановлення віку неповнолітніх, особливо у разі відсутності будь-яких документальних даних про вік обвинуваченого. За відсутності документальних даних про вік особи днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження особи вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Загалом під час проведення узагальнення випадків неправильного встановлення віку неповнолітнього виявлено не було, що свідчить про належне виконання суддями вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч.1 ст. 485 КПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 485 КПК України у кожному кримінальному провадженні стосовно неповнолітнього з’ясовується стан його здоров’я та рівень розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, також з’ясовується, чи могла така особа повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою могла керувати ними. Інформація про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього може вплинути на вирішення таких важливих питань, як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для оцінки стану здоров’я неповнолітнього суд з’ясовує у свідків, батьків, опікунів, піклувальників, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі якщо неповнолітній перебував на обліку у зв’язку з психоневрологічними захворюваннями або лікувався у відповідному закладі, слід витребувати необхідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 101, 485 КПК України призначають судово-психологічні експертизи або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

На вирішення експертизи або експерта-психіатра може бути поставлено наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов’язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку; якщо вони є, то у чому вони виявляються і з чим пов’язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення у психічному розвитку, які не виключають його осудність,  в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування, якого саме.

Всупереч вище вказаним вимогам закону у жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричної, психолого-психіатричної експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводилось. В окремих випадках органи досудового розслідування, судді робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з’ясування, чи не перебувають підлітки, стосовно яких порушено кримінальні провадження, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії.

Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається із матеріалів справ, органи досудового розслідування долучають до матеріалів кримінального провадження характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з кримінальної міліції у справах дітей і служби у справах дітей про те, чи перебувала особа на обліку, коли і за які правопорушення її взяли на облік, коли служба у справах дітей розглядала цю справу, чи притягувалася така особа до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання/роботи, з’ясувати його поведінку за місцем навчання/роботи та за місцем проживання. Необхідно з’ясувати, чи не вчиняла ця особа правопорушень, чи не перебувала на обліку в службі у справах дітей, які заходи впливу застосовувались до цієї особи.

Під час розгляду кожного кримінального провадження також слід з’ясувати умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характер контактів з оточенням.

Для цього необхідно зібрати дані про родину неповнолітнього, про його батьків, опікунів або піклувальників, інформацію про побутове оточення, зв’язки, відносини вдома та в колективі, де ця особа працює або навчається, його ставлення до роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувались до нього.

Так, під час розгляду кримінального провадження відносно Ф. судом взято до уваги, що неповнолітній виховувався без  сім’ї, як дитина позбавлена батьківського піклування, виховувався та навчався в спеціальній школі-інтернаті, знаходився на повному державному забезпеченні. Судом також враховано, що обвинувачений є бездомним, користується послугами ночівлі.

Неабияку роль відіграє коло осіб, з якими спілкується неповнолітній та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що саме від повнолітніх знайомих часто надходять пропозиції щодо вчинення злочинів.

Як свідчить практика, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність має різні форми та способи. Це, насамперед, корисливі пропозиції, прохання, поради, нерідко – залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, що створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. Тому під час розгляду справ стосовно осіб, молодших 18 років, слід ретельно досліджувати не тільки обставини пред’явленого неповнолітньому обвинувачення, а й питання про те, чи не був він втягнутий у злочинну діяльність дорослими особами.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України             від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» з’ясування впливу дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є прямим обов’язком органів досудового розслідування.

Відповідно до положень п.п. 1,2 ч.2 ст.52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру,- з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою. Слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінально провадженні відносно неповнолітнього, якщо захисника не залучено. За таких обставин, слідчий суддя та суд виносить ухвалу, якою доручає відповідному органу – Донецькому обласному центру вторинної правової допомоги – призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені в ухвалі час і місце для участі у кримінальному провадженні відносно неповнолітнього.

Згідно ч.1 ст.46 КПК України, захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Проаналізувавши рішення суддів Слов’янського міськрайонного суду Донецької області за період, що підлягає узагальненню, можна зробити висновок, що судді майже не порушують право на захист неповнолітніх підсудних.

Так ні на стадії досудового розслідування, ні під час судового розгляду не був наданий захисник обвинуваченому Б., 1997 року народження, який обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185 КК України, які мали місце 24 лютого та 02 березня 2015 року, тобто вчинені обвинуваченим у віці до 18 років. Не усунуте допущене порушення права на захист і судом апеляційної інстанції, який своєю ухвалою від 30 листопада 2016 року залишив вирок без мін, і також розглянув справу без участі захисника.

 Слід пам’ятати, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

Таких випадків порушення права на захист узагальненням не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.44 КПК України, якщо підозрюваний, обвинувачений є неповнолітнім, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під  опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Законний представник  користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

Участь законного представника особи, молодшої 18 років, у кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього і тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання та поведінку неповнолітнього.

Допускаючи законного представника такої особи до участі у судовому процесі, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть цих розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

Статтею 488 КПК України передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Реалізуючи в суді надані йому права, представник повідомляє суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора  чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника  у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

Необхідно пам’ятати, що якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря.

Матеріали узагальнення практики розгляду судами справ про злочини, вчинені неповнолітніми у 2016 році свідчать, що порушення суддями права на захист щодо неповнолітніх підсудних майже не допускається. Судді вживають всіх передбачених законом заходів щодо забезпечення права неповнолітніх підсудних на захист та дотримуються норм КПК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

Частиною 4 статті 135 КПК України  передбачено, що повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

Узагальненням встановлено, що судді у кожному кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, викликаючи останніх у судове засідання, викликають також і батьків неповнолітніх, усиновлювачів або законних представників.

Випадків розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за відсутністю їх законних представників поодинокі.

Інша річ обстоїть із присутністю представників кримінальної поліції у справах дітей при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», на виконання вимог   статті 496 КПК України, з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди мають викликати в судове засідання представників служби у справах дітей та міліції у справах дітей, а також підприємства, установи, організації, закладу де навчається та/або працює неповнолітній, оскільки такі представники наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.

Згідно із законом, неявка представників зазначених служб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи,  хоча слід зазначити, що розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за участі представників служб у справах дітей дає позитивний результат, оскільки їх участь сприяє всебічному з’ясуванню даних про особу неповнолітнього, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, у яких виховувалась чи навчалась ця особа.

Однак представники вказаних служб та організацій, нехтують законом, не з’являються у судове засідання, а судді не вживають заходів щодо залучення їх до подальшого розгляду справи. Невиконання цих вимог є порушенням права на захист неповнолітнього підсудного. Через те, більшість кримінальних проваджень розглядаються за відсутності зазначених установ, тому, враховуючи їх пасивність, кожному судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області необхідно звернути на це увагу та відреагувати відповідними судовими актами реагування. 

Враховуючи викладене, суддям слід активно залучати представників зазначених органів до участі у судових засіданнях, оскільки рівень взаємодії з представниками служб у справах дітей і кримінальною поліцією у справах дітей є неналежним, внаслідок чого правопорушники залишаються поза профілактичним впливом, що сприяє продовженню ними злочинної діяльності, безконтрольності тощо.

Відповідно до ст.494 КПК України, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування. Це може сприяти уникненню негативного впливу повнолітнього співучасника на неповнолітнього і виконанню вимоги розумності строків провадження щодо неповнолітніх.  Адже, відповідно до ч.4 ст.28 КПК України кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Закон не вимагає від прокурора прийняття рішення про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього підозрюваного у всіх випадках, коли неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із  повнолітнім. Він вимагає, щоб у всіх таких випадках було з’ясовано можливість прийняття рішення про виділення. У такому кримінальному провадженні за участю неповнолітнього діє загальна для всіх кримінальних проваджень умова, зазначена у ч.4 ст.217 КПК України, згідно з якою матеріали досудового розслідування не можуть бути виділенні в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування  та судового розгляду, тобто на повноту з’ясування обставин, які і підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього.

Випадків виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, узагальненням не виявлено.

Відповідно п.1 ч.2 ст.27 КПК України слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження  або його окремої частини у  випадках, якщо обвинувачений є неповнолітній.

Випадків здійснення судового провадження за участю неповнолітнього у закритому судовому засіданні даним узагальненням також не виявлено.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органам досудового розслідування застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а  також запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до статті 176 КПК України такими запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Згідно зі статтею 493 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватись передача таких осіб під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі -  передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Законність обрання запобіжного заходу забезпечується наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокурора і суду за дотриманням органами досудового розслідування умов і порядку застосування таких заходів.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу стосовно неповнолітніх, необхідно враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ці особи, мету та необхідність застосування запобіжних заходів.

Взяття під варту обирається стосовно неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, гарантувати його належну поведінку. Згідно із статтею 13.2 Пекінських правил утримання під вартою до суду за можливості слід замінювати альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеню тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків із батьками суд на підставі статті 493 КПК України може передати таку особу під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі -  передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Аналіз справ зазначеної категорії свідчить, що запобіжний захід у виді взяття під варту застосовується до осіб, обвинувачених у вчиненні тяжких злочинів. При цьому обираючи запобіжний захід, судді з’ясовують як характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, у тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристики за місцем проживання і навчання.

Так, наприклад, вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від  серпня 2016 року у кримінальному провадженні відносно неповнолітнього О. останнього засуджено за ст.ст. 186 ч.2, 185 ч.2, 190 ч.2  КК України та на підставі ч.ч.1,4 ст.70 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. Ще на стадії досудового розслідування останньому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, адже він вчинив тяжкий злочин, раніше вже був засуджений, вживав заходи, спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності, постійного місця проживання не має.

Передання неповнолітнього обвинуваченого чи підозрюваного під нагляд має великий виховний вплив, оскільки, з одного боку, він дає неповнолітньому шанс усвідомити свою поведінку й оцінити рівень довіри слідчого та особи, яка погодилась взяти його на поруки, а з іншого – у слідчого є можливість проконтролювати неповнолітнього, визначити ступінь вираженості його антисуспільної поведінки, проаналізувати можливості його виправлення. При застосуванні такого запобіжного заходу до підлітка важливо, щоб особа, під нагляд якої передається неповнолітній, користувалася його повагою і авторитетом, позитивно характеризувалася у побуті, опікувалась проблемами підлітка та могла б забезпечити контроль за його поведінкою.

Розширення практики застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, дозволить розпочати перевиховання неповнолітнього вже на стадії досудового розслідування.

Необхідно підходити до застосування до неповнолітнього обвинуваченого чи підозрюваного такого запобіжного заходу, як передання останнього під нагляд, дуже виважено, керуючись законом.

Обов’язковими умовами  для обрання запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників є наявність їхньої згоди (або клопотання) і згоди (або клопотання) самого неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, а також з’ясування слідчим суддею, судом, чи спроможні будуть ці особи забезпечити належний нагляд за неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим.

Суддям слід пам’ятати, що передаючи неповнолітнього під нагляд, суд звільняє його від кримінального покарання, а не кримінальної відповідальності. До того ж у такому випадку кримінальне провадження не підлягає закриттю.

Вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від  вересня 2016 року неповнолітню Д. звільнено від призначеного судом покарання у виді позбавлення волі на строк один рік за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.

У наведеному прикладі судді не слід було застосовувати покарання відповідно до вимог ч.1 ст.105 КК України.

          Узагальнення встановило, що суди переважно забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми. Разом із тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги кримінального процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати кримінальні провадження стосовно осіб, які не досягли 18 років, у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури.

           Відповідно до статті 484 КПК України порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх, визначається загальними правилами КПК України, з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 КПК України.

Згідно з частиною третьою статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, насамперед, сама неповнолітня підсудна особа, її представник, захисник, а також потерпілі та їх представники, за умови повного визнання підсудним вини, а також за відсутності протиріч у свідченнях підсудних, коли підсудних декілька, яким суд обов’язково роз’яснює суть обвинувачення, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють неповнолітній, його представник та інші учасники судового провадження зазначені обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Аналіз розглянутих кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, свідчить про те, що в порядку частини третьої статті 349 КПК України переважно розглядались кримінальні провадження, які не становили великої складності. При цьому судді здебільшого забезпечували виконання вимог щодо повноти з’ясування обставин, передбачених статтею 485 КПК України.

Чинне кримінальне-процесуальне законодавство України не містить прямої заборони щодо розгляду кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, із застосуванням частини третьої статті 349 КПК України, тому такий розгляд є можливим із дотриманням вимог закону та з урахуванням роз’яснень пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», але це стосується лише тих кримінальних проваджень, що не становлять значної складності.

Додержання суддями Слов’янського міськрайонного суду Донецької області вимог Кримінального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

Узагальнюючи питання застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, необхідно зауважити, що метою застосування примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України) має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в отриманні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у створенні можливості адаптації до реалій суспільного життя, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, набуття професії та працевлаштування. При цьому звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 105 КК України є правом, а не обов’язком суду.

При застосуванні до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру судам потрібно неухильно дотримуватись вимог КК, КПК України та Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

 Як вбачається із матеріалів узагальнення, судді не допускають застосування кримінального покарання до неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, якщо виправлення цих осіб може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Відповідно до частини першої статті 97 КК України суд вправі звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо ця особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості та за умови, що її виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

Слід мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Суд вправі призначити один або кілька примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Як свідчить практика, суди переважно застосовують до неповнолітніх лише один примусовий захід виховного характеру. Не зустрічається випадків, щоб судом до неповнолітнього одночасно було застосовано декілька видів примусових заходів виховного характеру, що не заборонено законом.

Узагальнюючи судову практику з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, слід звернути увагу на серйозні помилки суддів, яких вони припускаються при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх.

Відповідно до ч.3 ст.104 КК України, іспитовий строк відносно неповнолітніх встановлюється тривалістю від одного до двох років.

Вивчення справ показало, що суди ще й досі допускають помилки при визначенні тривалості іспитового строку стосовно неповнолітніх засуджених, які звільняються від відбування покарання з випробуванням.

Прикладом того, є вирок відносно Б., якому вироком суду у вересні 2016р., в порушення ст.104 КК України, іспитовий строк призначений тривалістю 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області вирок залишено без змін. В касаційному порядку вирок не оскаржувався та набув законної чинності.

 Частина 2 статті 97 КК України передбачає, що примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, суд застосовує до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого особливою частиною цього кодексу.

Згідно статті 105 ч.2 п. 3, ч.3 КК України суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

Як вбачається з ухвали суду від 15 вересня 2016 року про виправлення описок у вироку суду, до неповнолітньої Д. застосовані примусові заходи виховного характеру та обвинувачену передано під нагляд її матері.

 В частині 4 п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» зазначено, що строк нагляду,  передбаченого п.3 ч.2 ст. 105 КК України, суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).

 Таким чином суд при застосуванні примусових заходів виховного характеру у  виді передачі неповнолітньої під нагляд  батьків в порушенням вимог ст. 105 КК України та постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» не застосував закон, який підлягає застосуванню та не зазначив конкретний  строк, на який передано неповнолітню Д.  під нагляд матері.

Судді суворо дотримуються вимоги статті 98 КК України, (якою встановлено види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього), не допускаючи порушення закону при призначенні таким особам покарання.

Призначаючи неповнолітнім покарання без конфіскації майна, суди посилаються на положення статті 98 КК України, яка забороняє застосовувати цей вид покарання стосовно осіб, молодших 18 років.

Суддями у звітному періоді взагалі не призначалось покарання у виді арешту, однак, слід мати на увазі положення статті 101 КК України, яка передбачає, що арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

Випадків порушення суддями вимог п.3 ч.1 ст.66 КК України, тобто невизнання факту вчинення злочину неповнолітнім як обставини, яка пом’якшує покарання, при розгляді кримінальних проваджень даної категорії не виявлено.

 Висновки та пропозиції

Аналіз матеріалів, які були предметом узагальнення, дає підстави вважати, що переважну більшість серед кримінальних справ (проваджень) щодо неповнолітніх становлять справи про злочини проти власності.

Вивчення судової практики щодо застосування законодавства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, свідчить про наявність помилок та неоднозначних судових рішень

Узагальнення показало, що основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто суворого покарання, порушення норм КК України при призначенні покарання, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Забезпечуючи гарантовану реалізацію права кожного неповнолітнього на захист та кваліфіковану правову допомогу, судді сприяють ефективному здійсненню кримінального правосуддя щодо неповнолітніх.

Зважаючи на ряд особливостей провадження у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, необхідно проводити періодичні заняття із залученням фахівців у галузі педагогіки та дитячої психології, з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань із дитячої та юнацької психології. Також необхідно систематично вивчати й узагальнювати практику розгляду справ про злочини, вчинені особами, молодшими 18 років, а за наявності до того підстав – інформувати відповідні організації чи посадових осіб із метою вжиття заходів щодо попередження злочинності неповнолітніх, усунення причин та умов, що її породжують.

Прес-служба суду