Обопільна невина

Не рідко зустрічаються випадки, коли в настанні дорожньо-транспортної пригоди винні обидва учасники дорожнього руху.  В такому випадку має місце обопільна вина. Одразу необхідно зазначити, що буквальне поняття обопільної вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди законодавством не передбачається. Обопільна вина, поняття розмовне. Під цим терміном, в побуті, мається на увазі ситуація, коли два учасники дорожнього руху винні у вчиненні однієї дорожньо-транспортної пригоди.

 Так, вранці 08 серпня 2016 року у м. Слов’янськ по вул. Ю. Богатикова мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів  ГАЗ, під керуванням водія  Б., та SKODA, під керуванням водія І. Згідно матеріалів про адміністративні правопорушення, вина водіїв, учасників ДТП, є обопільною.

Відповідно до постанови суду першої інстанції в адміністративній справі відносно Б., водій автомобіля ГАЗ, керуючи автомобілем по сухому асфальтному покриттю вул. Літературній (Д. Бідного), з боку вул. Ю. Богатикова (А. Гайдара) в напрямку с. Макатиха, виконуючи маневр лівого повороту, не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з автомобілем SKODA, під керуванням водія І., який рухався з ліва в попутному напрямку. В діях водія Б. встановлене порушення п. 10.1 ПДР України, чим останній скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП).

Постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 22 лютого 2017 року Б. визнано винним в порушенні правил дорожнього руху, однак провадження у справі було закрите, у зв’язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Таке закриття справи про адміністративне правопорушення не позбавляє водія обов’язку в подальшому нести матеріальну відповідальність за завдану ним шкоду, однак, робить неможливим притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинене нею діяння.

Аналогічним чином закрито провадження і у справі відносно І., у зв’язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 13 квітня 2017 року, 08 серпня 2016 року водій І., керуючи автомобілем SKODA у м. Слов’янськ по вул. Літературній (Д. Бідного), з боку вул. Ю. Богатикова (А. Гайдара) в напрямку с. Макатиха Слов’янського району, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем ГАЗ, під керуванням Б., що виконував маневр лівого повороту.

Пункт 10.1 ПДР України: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Пункт 12.1  ПДР України: під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Постановою судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2017 року, виходячи з аналізу всіх наявних у справі доказів, а саме, пояснень у часників ДТП, фотографій місця пригоди, пошкоджень, які отримали транспортні засоби, дії водія Б.  визнані такими, що відповідають  дорожній обстановці, будь-яких порушень Правил дорожнього руху не встановлено. Провадження по справі закрите на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях Б. складу адміністративного правопорушення.

Закриваючи провадження в адміністративній справі відносно І., апеляційний суд в своїй постанові від 31 травня 2017 року зазначив, що диспозиція статті 124 КУпАП є бланкетною, а саме вказує на порушення певних правил дорожнього руху учасниками дорожнього руху. Особа, що склала протокол про адміністративне правопорушення, прийшла до висновку, що І.  порушено п. 12.1 ПДР. Порушення І. саме цієї норми ПДР не знайшло підтвердження в судовому засіданні, суд самостійно не має змоги змінити фактичні обставини адміністративного правопорушення, викладені в протоколі  про адміністративне правопорушення. В зв’язку з цим провадженні по справі закрите за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Зі змісту постанови апеляційного суду відносно І. також вбачається, що в судовому засіданні експерт пояснив, що в даній дорожньо-транспортній ситуації водій І. не порушував п. 12.1 ПДР, так як він виконав всі вимоги цього пункту, в його діях може бути порушення п. 12.3. чи норм ПДР, що регулюють правила обгону в разі наявності суцільної розділової смуги 1.1.

Обидві постанови апеляційного суду від 31 травня 2017 року є остаточними й оскарженню не підлягають. Отже, за результатами судового розгляду в ДТП, яка мала місце 08 серпня 2016 року у м. Слов’янськ, вині особи не встановлені.

Положення статті 38 КУпАП передбачають, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу, відповідно до статті 247 КУпАп, повністю виключає можливість розпочати провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, ДТП від 31 травня 2017 року не може бути повторно предметом судового розгляду, за яким би пунктом правил ПДР України не були кваліфіковані дії  водія І.

Надію на отримання відшкодування учасникам ДТП могло б надати лише дещо інше формулювання в резолютивній частині  постанови суду.

Так, на час розгляду адміністративних справ судом, як першої, так і  апеляційної інстанції, сплив строк притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. Саме тому справи судом першої інстанції були закриті у зв’язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Відсутність висновків про винуватість у постанові про закриття провадження у справі на підставі закінчення строків накладення адміністративних стягнень не є перепоною для розгляду справи про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві.

Нажаль, суд апеляційної інстанції, звільнивши правопорушників від відповідальності, не подбав про долю процесу цивільного, назавжди констатувавши в цій справі обопільну невину.