Мертві рішення

Винесення судом рішення + Його виконання = Результат

Здавалося б, що складного в цій формулі? Суд виконує свій обов’язок - виносить рішення по справі, виконавча служба свій – виконує його. Але на практиці ця проста  формула дає збій, не працює, не виконується, натикається на гальма у виді Міністерства юстиції України. А причина здається смішною – відсутність у державного виконавця ідентифікаційного коду боржника. Відсутність в цієї посадової особи, яка має доступ до всіх реєстрів, цієї дрібниці можна порівняти лише з відсутністю паперу у судді. Однак, саме з цієї причини такі рішення ніколи не будуть виконані, ляжуть, як мертвонароджені, на полиці архіву суду, ніби їх ніколи і не було. Але про все це по черзі.

Судова палата у кримінальних справах ВССУ в своєму листі від 15.05.2013 р. N 101-739/0/4-13 «Про деякі питання зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків у постановах по справах про адміністративне правопорушення», щодо підстав та порядку зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків зауважила на таке.

Згідно із підпунктом "ґ" пункту 3.3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року N 512/5 (Наказ N 512/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за N 489/20802, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія і номер паспорта можуть не зазначатися в постановах у справах про адміністративні правопорушення, які виносяться на місці вчинення правопорушення або без участі особи.

В інших випадках орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення згідно із статтею 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) повинен з'ясувати, у тому числі: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи витребувано необхідні додаткові матеріали тощо.

Порядок та підстави повернення протоколу про адміністративне правопорушення у КУпАП прямо не визначено. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків, потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Тобто нормами КУпАП не визначено склад відомостей про особу та не встановлено обов'язок зазначати у протоколі відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків. Також відповідно до статті 280 КУпАП такі відомості не віднесено до обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Аналіз норм згаданого кодексу дозволяє дійти висновку про те, що зазначення даних реєстраційного номера облікової картки платника податків у протоколі про адміністративне правопорушення не вимагається, а тому справу про адміністративне правопорушення слід розглядати суду й у разі відсутності таких відомостей у протоколі.

Тому відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення та інших матеріалах справи відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків не може бути підставою для його повернення для належного оформлення уповноваженими особами, оскільки вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності не потребує з'ясування відомостей щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконуються постанови, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, всього інституту адміністративної відповідальності. Постанова про накладення адміністративного стягнення – це  виконавчий документ, вона є обов’язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Як зазначено у пункті 5 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах», згідно з абзацом 2 п. 21 постанови ВССУ № 6 вимоги до виконавчого документа, визначені у ст. 18 Закону № 606-ХІV, є єдиними. Іншими нормативно-правовими актами може бути встановлено додаткові вимоги до виконавчого документа, проте їх звуження не допускається.

Згідно з абзацом 6 п. 21 постанови ВССУ № 6 при невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 Закону № 606-ХІV, заявникові роз’яснюється право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність до закону. Зазначене питання вирішується судом на підставі ст. 369 ЦПК, а якщо відсутні відповідні відомості в судовому рішенні, то відповідно до вимог ст. 220 ЦПК.

Відповідні заяви розглядаються у межах розглянутої судом справи.

Так, згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену під час його оформлення або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

При цьому не повинен змінюватися загальний висновок і суть судового рішення, що виконується.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону № 606-ХІV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим   ст. 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 606-ХІV у разі відмови  у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 цієї статті державний виконавець роз’яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами ст. 18 цього Закону.

Проблемним для судів було питання оформлення виконавчого листа за відсутності ідентифікаційного коду суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номера стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків).

Це пов’язано з неправильними діями державних виконавців, які при цьому застосовували відповідні роз’яснення Міністерства юстиції України.

Переважно державні виконавці за відсутності цих відомостей у виконавчому листі відмовляли у відкритті виконавчого провадження.

Майже в усіх судах перебували на розгляді заяви стягувачів про виправлення помилки у виконавчому листі шляхом зазначення ідентифікаційного номера боржника.

У більшості випадків суди відмовляли у задоволенні таких заяв, виходячи з того, що ці дані суду не відомі, а їх відсутність не може бути достатньою підставою для відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження. 

Інші суди затягували звернення судових рішень до виконання для з’ясування індивідуального ідентифікаційного номера боржника.

Судам при вирішенні зазначеного питання слід враховувати правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 25 червня 2014 року (справа № 6-62цс14), в якому зазначено, що ч. 1 ст. 18 Закону № 606-ХІV містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 цього Закону в разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 цього ж Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Разом із тим п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови у відкритті державним виконавцем виконавчого провадження.

Підпунктом 19-1.1.7. статті 19-1 Податкового кодексу України, який  регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, передбачено, що Контролюючі органи, зокрема,  виконують такі функції: реєструють та ведуть облік платників податків, осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням, проводять диференціацію платників податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Коли державні виконавці повертають виконавчі листи з причин відсутності в них РНОКПП боржника має місце використання права всупереч його соціальному призначенню, для досягнення іншої мети, ніж тієї, не­обхідність досягнення якої передбачав законодавець у процесі формулюван­ня цього правила поведінки, тобто має місце зловжи­вання правом. У резуль­таті подібного зловживання правом завдається суттєва шкода не лише правам, свободам і законним інтере­сам громадян, а й державі та суспіль­ству загалом, оскільки вини­кає небезпека руйнації правової систе­ми, ставиться під загрозу стабільність конституційного ладу, спотворюється сутність головних пра­вових принципів, що становлять його засади, порушується встановлений по­рядок функціонування всього держав­но-правового механізму, всієї системи конституційно-правових відносин. Має право на існування думка українських науковців, які пропонують розуміти  зловживан­ня правом у публічно-правовій сфері як корупційні про­яви (дії осіб, наділених публічною владою), які формально не належать до категорії правопорушень, хоча за механізмом впливу на суспільні відно­сини, антисоціальним характером і суспільно шкідливими наслідками практично збігаються з ними.

Для найшвидшого виконання рішень суди з власної ініціативи направляють до податкових інспекцій запити щодо надання інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків. Однак, дуже часто отримують електронні відповіді, відповідно до яких надати реєстраційний номер облікової картки фізичної особи немає можливості з причини: боржник з такими реєстраційними даними у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків не зареєстрований або фізичну особу неможливо однозначно ідентифікувати.

12 квітня 2017 року за вихідним номером 1.1.12/733/2017 на ім’я Директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Поліщука Д.В. Слов’янським міськрайонним  судом Донецької області був направлений лист з проханням вжити дієвих заходів для подальшого реального виконання рішень судової гілки влади.

Нажаль,  отримана судом відповідь в черговий раз переконує в тому, що формула, наведена на початку цієї статті, не завжди може бути втілена у життя.

Прес-служба суду