Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У листопаді 2015 року С.Т.Н. звернулася до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області суду з позовом, зазначивши в його обґрунтування, що в 2009 році між нею та відповідачем укладено шлюб, від якого народилась донька – К.Т.П. З липня 2014 року С.Т.Н. перебувала на заробітках в м. Харкові, а донька проживала разом з відповідачем в м. Слов'янську. Через погіршення відносин із чоловіком їх шлюб розірвано у жовтні 2015 року. Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини, однак в інтересах доньки проживати з матір'ю, просила суд визначити місце проживання дитини разом з нею.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року позовні вимоги - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір'ю. Справа перебувала в провадженні судді Кузнецова Р.В.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2016 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року скасовано. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Встановивши, що дитина з часу народження і до теперішнього часу перебуває за звичним для неї місцем проживання, крім батька про неї піклуються бабуся та дідусь, дитина на теперішній час навчається у школі та врахувавши, що зміна звичної обстановки може негативно вплинути на емоційний стан малолітньої дитини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року рішення апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2016 року скасоване, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року залишене в силі. При цьому суд касаційної інстанції зазначив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передавати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості: малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім᾽ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Висновком Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради про визначення місця проживання дитини встановлено, що дитина проживає разом із батьком. Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання добрі. В квартирі чисто, охайно, кімнати повністю мебльовані, є побутова техніка. Дитині виділена окрема кімната, де є місце для відпочинку та навчання. Дитина забезпечена належним одягом, взуттям, відповідно до віку та сезону. Мікроклімат в родині сприятливий для проживання та розвитку дитини. Врахувавши інтереси дитини, орган опіки та піклування дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком.
Поряд з цим, в матеріалах справи наявний висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, відповідно до якого обстежено умови проживання матері та встановлено, що для проживання родини створені всі належні умови: орендований будинок з п'яти кімнат з усіма комунальними зручностями. Для дитини є окрема кімната, в якій затишно і комфортно. Комісія рекомендувала визначити місце проживання дитини разом із матір'ю.
Вказаний висновок апеляційний суд не прийняв до уваги як належний доказ в розумінні ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт, позбавлених батьківського піклування» та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
При цьому апеляційним судом залишено поза увагою, що вказаним Законом визначено правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства, а ст. 11 передбачено вирішення питань органом опіки та піклування щодо встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання їм опіки та піклування, соціального захисту та інших питань, пов'язаних із захистом дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а тому висновок про невідповідність висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради положенням наведеного Закону є таким, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Поряд з цим, дійшовши висновку, що теперішній час в інтересах дитини проживати з батьком, апеляційний суд не звернув уваги, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, що відповідає принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, а тому висновок, що положення вказаного принципу не можуть мати визначального значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, є помилковим.
Таким чином, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення.
З повним текстом ухвали можна ознайомитись за посиланням:
_03_03.png)
