flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнено судову практику застосування положень статей 293,324 ЦПК України

17 липня 2017, 10:50

УЗАГАЛЬНЕННЯ

СУДОВОЇ ПРАКТИКИ  ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ ПОЛОЖЕНЬ СТАТЕЙ 293,324 ЦПК УКРАЇНИ

 

 

 

                                                                          Виконавець: суддя судової палати

                                                                          у цивільних справах Біляєва О.М.

 

 

 

 

 м. Бахмут 2017 р.

 

 

П  Л  А  Н

 

 

  1. Вступ
  2. Реалізація права на апеляційне оскарження судового рішення
  3. Реалізація права на касаційне оскарження судового рішення
  4. Висновки

 1. В С Т У П

 

Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, головним обов'язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (стаття 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, норми Конституції України є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина на підставі Конституції України гарантується (стаття 8).

У Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Джерелами законодавчого регулювання питань, пов’язаних із апеляційним і касаційним провадженням, є:

1) Конституція України;

2) Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК);

3) постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду  цивільних справ в апеляційному порядку»;

4) постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»;

5) Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (Інструкція з діловодства);

6) рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду);

7) рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010  № 12-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду);

8) рішення Конституційного Суду України від 08.07.2010 № 18-рп/2010 у справі № 1-43/2010 за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України;

9) рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі № 1-25/2011 за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції;

10) рішення Конституційного Суду України  від 22 квітня 2014 року № 4-рп/2014 у  справі № 1-5/2014 за конституційним зверненням громадянина Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України.

Для проведення узагальнення надійшло 536 справ, з яких 87 справ переглянуто в  апеляційному порядку, щодо 6 апеляційних скарг прийнято рішення вважати не поданими і повернути.

В касаційному порядку було оскаржено ухвали у 5 справах.

 

 2. Реалізація права на апеляційне оскарження судового рішення

 

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб’єктами – судом і учасниками процесу задля захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У процесуальній діяльності можна виявити три частини. Захист прав особи судом здійснюється шляхом пред’явлення позову, розгляду і вирішення справи по суті, перевірки законності й обгрунтованості постановленого у справі рішення, звернення рішення до виконання.

Згідно з частинами першою, другою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Аналогічне положення містить стаття 13 Цивільного процесуального кодексу України.

З цього приводу Конституційний Суд України у рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за зверненням жителів міста Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

         Отже, встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

За змістом частини третьої статті 14, статті 292 ЦПК право на апеляційне оскарження судових рішень мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі.

Право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Зазначене положення стосується, у тому числі, права на апеляційне оскарження ухвал суду. Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2513цс16.

Окремим об’єктом оскарження в апеляційному порядку можуть бути ухвали суду першої інстанції, передбачені частиною першою ст. 293 ЦПК України.

Верховний Суд України у пункті 4 постанови Пленуму від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" роз’яснив, що в апеляційному порядку може бути оскаржено лише ухвали, передбачені частиною першої ст. 293 ЦПК відповідно до буквального змісту кожного із пунктів. Зокрема, підлягає оскарженню ухвала про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про визнання мирової угоди, а не про відмову в її визнанні тощо.

Разом з тим, Конституційний Суд України послідовно висловлює іншу правову позицію.

 Так, рішеннями Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року №    3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду); від 28.04.2010  № 12-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду); від 08.07.2010 № 18-рп/2010 у справі № 1-43/2010 за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України дано офіційне тлумачення пунктів 2 (щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову), 12 (щодо роз’яснення рішення), 18 ((щодо видачі дубліката виконавчого листа) частини першої ст. 293 ЦПК України.

Відповідно до роз'яснень, наданих Конституційним Судом України, положення вказаних пунктів ЦПК України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і про відмову в забезпеченні позову та скасуванні забезпечення позову; як про роз'яснення рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення; як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову в його видачі.

Приймаючи такі рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

Крім того, Ухвалою Конституційного Суду України від 20 липня 2010 року № 49-у/2010 Верховному Суду України рекомендовано привести постанову Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" в частині роз'яснення щодо застосування пункту 18 частини 1 статті 293 ЦПК України у відповідність з рішеннями Конституційного Суду України.

Разом із тим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час постановлення ухвали Конституційним Судом України) Верховний Суд не наділений правом приймати постанови Пленуму чи вносити зміни до прийнятих ним раніше постанов із питань застосування судами законодавства при вирішенні справ. Правом прийняття таких постанов наділено ВССУ (пункт 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

 У зв’язку з цим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ  листом від 12.07.2011  "Про можливість оскарження окремо від рішення суду ухвал, перелічених у статті 293 Цивільного процесуального кодексу України" інформував про необхідність обов'язкового виконання рішень Конституційного Суду України (стаття 69 Закону України "Про Конституційний Суд України") до прийняття відповідної постанови пленуму ВССУ.

Ураховуючи логіку тлумачення Конституційним Судом України пунктів 2, 12, 18 частини 1 статті 293 ЦПК України, ВССУ повідомило про необхідність застосування аналогічного підходу при вирішенні питання про прийняття до розгляду апеляційних скарг і щодо інших пунктів частини 1 статті 293 ЦПК України.

Крім того, Конституційний Суд України зробив висновок, що апеляційному оскарженню окремо від рішення суду підлягають ухвали суду першої інстанції як щодо повороту виконання судового рішення, так і про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання судового рішення (рішення КСУ від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі № 1-25/2011 за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції); як про внесення виправлень у рішення, так і про відмову у внесенні виправлень у рішення (рішення КСУ від 22 квітня 2014 року № 4-рп/2014 у справі № 1-5/2014 за конституційним зверненням громадянина Рейніша Леоніда Валерійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог першого речення частини другої ст. 293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що деякі ухвали, зокрема, передбачені пунктами 18-29 частини першої ст. 293 ЦПК України, приймаються на стадії виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ці ухвали можуть бути оскаржені лише самостійно.

Так, у частині першій статті 221 ЦПК України передбачено таку процесуальну дію, як роз'яснення рішення суду, якщо його зміст є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця. Суд за їхньою заявою, поданою з дотриманням умов, що вказані в частині другій цієї статті, здійснює таке роз'яснення, постановляючи відповідну ухвалу.

Особливістю ухвали про роз'яснення рішення суду або про відмову в роз'ясненні рішення суду є те, що суд може постановити її в будь-який час до настання обмежень, визначених у частині другій статті 221 ЦПК України, зокрема після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно.

Особливість ухвал про видачу або про відмову у видачі дубліката виконавчого листа;  щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України також полягає в тому, що вони постановлюються на стадіях виконання судових рішень і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо, тому ці ухвалі можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п.п. 18, 24 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Апеляційне оскарження таких ухвал суду є гарантією права кожного на судовий захист, стабільності та законності у виконанні судових рішень.

Слід відзначити, що суди першої інстанції в основному ураховували наведені вище рішення Конституційного Суду України і правильно тлумачили положення частини першої статті 293 ЦПК, що апеляційне оскарження судового рішення (ухвали)  можливе в усіх випадках.

За правилом другого речення частини другої ст. 293 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Зазначена ухвала постановляється судом без виклику сторін. Її копія надсилається особам, які беруть участь у справі. Справа до апеляційного суду не надсилається.

У справах, що надійшли для проведення узагальнення, судами першої інстанції не постановлювались ухвали про повернення заявнику апеляційної скарги, поданої на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

При вирішенні питання, чи підлягає ухвала оскарженню окремо від рішення суду, судам необхідно ураховувати правовий висновок, викладений Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2743цс15, згідно з яким за змістом п. 33 ч. 1 ст. 293, ч. 3 ст. 389 11 ЦПК України оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду не передбачене.

Крім того, слід ураховувати, що відповідно до пункту 5 частини першої, частини другої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності.

Отже, ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил юрисдикції (компетенції) окремо від рішення суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку (постанова   Верховного Суду України  від 23.12.2015  № 6-2190цс15).

Вимоги до змісту ухвали суду містить стаття 210 ЦПК. Зокрема, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з резолютивної частини із зазначенням висновку суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 210 ЦПК).

Оскільки нормами гл. 7 "Судові рішення" розд. Ш "Позовне провадження" ЦПК не встановлено особливостей порядку набрання законної сили ухвалами у справах, то ухвала суду відповідно до положень ст. 223 ЦПК набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до вимог частини другої ст. 294 ЦПК апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК).

Отже, на нашу думку, з урахуванням наведених норм в резолютивній частині ухвали слід зазначати строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження: «Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали».

Однак під час проведення узагальнення установлено, що у судах Донецької області судді резолютивну частину ухвали викладають по-різному; більшість суддів не зазначають порядок набрання ухвалою законної сили; строк   апеляційного оскарження зазначають без урахування вимог частини другої статі 294 ЦПК.

 

Як позитивний приклад можна навести справу  № 235/9203/15-ц Красноармійського міськрайонного суду, справи № 226/1330/16-ц, № 226/714/16-ц, № 227/603/13-ц Димитровського міського суду, в яких судді  строк і порядок набрання ухвалами законної сили та їх оскарження зазначали з додержанням вимог наведених вище норм процесуального права, а саме: «Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, яка подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали».

 

 Разом з тим, Волноваський районний суд в ухвалі від 04 квітня 2016 року про задоволення заяви С.А.С. про забезпечення позову зазначив лише строк оскарження, не роз’яснивши порядок подання апеляційної скарги (справа № 221/1708/16-ц).

 

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 09.11.2016 позовна заява С.Д.І. до С.К.А. про розірвання шлюбу повернута позивачеві з підстав п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК (справа № 265/6612/16-ц).

При цьому суд зазначив, що на ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали, що подається до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Проте не роз’яснив, що  апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує.

 

В ухвалі Дружківського міського суду (справа 229/1731/16-ц) від 29.06.2016 вважати заяву неподаною і повернути заявнику зазначено: «На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду через Дружківський міський суд протягом п’яти днів з дня винесення ухвали».

Суд, зокрема, не урахував, що строк апеляційного оскарження відраховується або з дня проголошення ухвали, або з дня отримання копії ухвали.

 

В ухвалі Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 квітня 2016 року, залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 02 червня 2016 року, зазначено, що ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя шляхом подачі в п’ятиденний строк з дня отримання копії ухвали апеляційної скарги (справа № 263/5412/16-ц).

Аналогічно зазначив Дружківський міський суд (справа 229/1787/16-ц, справа № 229/3620/16-ц).

Тобто, суди в процесуальних документах не зазначили загальний строк подання апеляційної скарги – п’ять днів з дня проголошення ухвали.

 

Великоновосілківський районний суд у справах № 220/1711/16-ц, № 220/1710/16-ц зазначив, що на ухвалу може бути подано апеляційну скаргу на протязі п’яти діб до Апеляційного суду Донецької області через Великоновосілківський районний суд.

Таким чином, не зазначено, з якого саме моменту особа, яка подає апеляційну скаргу, має відраховувати строк апеляційного оскарження.

 

Трапляються випадки, коли суд відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, в ухвалі роз’яснив право пред’явлення позову до адміністративного суду; порядок набрання законної сили ухвалою.

Проте строк  і порядок подання апеляційної скарги – не зазначив (справа № 2/243/4190/2-16 – Слов’янський міськрайонний суд).

 

Димитровський міський суд в ухвалі від 04 листопада 2016 року (справа № 226/912/16-ц), якою відмовлено у задоволенні подання головного державного виконавця Димитровського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про оголошення розшуку боржника зазначив: «Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у п’ятиденний строк з дня отримання копії ухвали в порядку, передбаченому ст. 294 ЦПК України».

Проте з таким формулюванням повністю не можна погодитись, оскільки суд в ухвалі має роз’яснити строк і порядок оскарження судового рішення, а не зазначити норму права. Крім того, стаття 294 ЦПК, на яку послався суд, регламентує строки апеляційного оскарження, а порядок подання апеляційної скарги передбачений статтею 296 ЦПК.

 

Також траплялися випадки, коли судді у резолютивній частині ухвали роблять висновок, що розгляд справи закінчується у суді першої інстанції та апеляційному оскарженню ухвала не підлягає.

Зокрема, Димитровський міський суд у справі № 226/1126/16-ц  постановив  05 липня 2016 року ухвалу про повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини третьої ст. 121 ЦПК України (подання до відкриття провадження у справі заяви про повернення позову), в резолютивній частині якої зазначив, що ухвала  не підлягає оскарженню.

 Справа № 227/5566/15-ц – Добропільський міськрайонний суд ухвалою від 29.02.2016 року призначив повторну судово-медичну експертизу у цивільній справі за позовом Д.Г.В. до ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», треті особи Головне управління Держпраці у Донецькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Добропіллі, про встановлення факту нещасного випадку.

У зв’язку з призначенням експертизи зупинив провадження, проте зазначив, що ця ухвала оскарженню не підлягає.

Таким чином, суди не урахували положення пунктів 3, 13 частини першої ст. 293 ЦПК України, згідно з якими ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), зупинення провадження у справі можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, а це порушує права осіб, які беруть участь у справі, на справедливе судочинство та можливість апеляційного оскарження судового рішення.

Деякі суди в ухвалах щодо роз’яснення рішення взагалі не зазначали, чи підлягає ухвала оскарженню в апеляційному порядку, чи розгляд справи закінчується у суді першої інстанції та апеляційному оскарженню ухвала не підлягає.

Такими прикладами є:

 ухвала Слов’янського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року про відмову у роз’ясненні заочного рішення цього ж суду від 14 листопада 2014 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2015 року, у справі за позовом Д.О.В. до територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області, третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, про визнання випадку смерті таким, що пов’язаний з виробництвом; скасування акту спеціального розслідування нещасного випадку та зобов’язання скласти акт про нещасний випадок на виробництві  (справа № 243/4784/14);

 

справа № 219/6707/2016 за позовом представника позивача по довіреності Т.Є.В., діючого  в інтересах Н.А.І., до Бахмутської районної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 29 липня 2016 року (у попередньому судовому засіданні)  визнано за Н.А.І. в порядку спадкування за законом після смерті його матері Н.С.П., яка померла 01 січня 2010 року, право власності на державний акт серії ДН № 167493 розміром 5,6309 га, виданого 27 листопада 2006 року головою Артемівської районної державної адміністрації  та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01061480051, кадастровий номер № 1420989200:01:172:0001; та на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КПС «Ямське», розміром 4,6 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, що підтверджувалося Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ДН № 022160, виданого 06.04.1998 року головою Артемівської районної державної адміністрації В.В.Капля та зареєстрованого 06.04.1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 13931 вартістю 31370,03 гривень (стилістика та орфографія збережені).

29 серпня 2016 року представник позивача подав заяву про роз’яснення рішення суду на підставі ст. 221 ЦПК України, посилаючись на те, що не зрозуміло, на що визнано право власності.

Суд першої інстанції за наслідками розгляду цієї заяви прийняв процесуальний документ «Роз’яснення рішення іменем України», у якому дійшов висновку про доцільність ухвалити додаткове рішення у даній справі та керуючись ст. 88, п.4 ч. 1 ст. 220, 221 ЦПК України вирішив: «Роз’яснити рішення Артемівського міськрайонного суду від 29 липня 2016 року по справі «219/6707/2016-ц; 2/219/3318/2016 за позовною заявою представника позивача по довіреності Т.Є.В., діючого в інтересах Н.А.І.до Бахмутської районної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнавши за Н.А.І., 09.04.1990 року народження, в порядку спадкування за законом залишену після смерті його матері Н.С. П., яка померла 01.01.2010 року, право власності на земельну ділянку, розташовану на території Серебрянської сільської ради, яка належить умерлій на підставі державного акту серії ДН №167493, розміром 5,6309 га, виданого 27.11.2006 року головою Артемівської районної державної адміністрації В.М.Д. та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 101614800151, кадастровий номер № 1420989200:01:172:0001».

Строк і порядок оскарження такого процесуального документа суд не зазначив. Разом з тим, діючий процесуальний закон передбачає різний строк апеляційного  оскарження додаткового рішення і ухвали про роз’яснення рішення.

 

Згідно з частиною другою ст. 241 ЦПК України, суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

Однак Артемівський міськрайонний суд ухвалив 17 червня 2016 року рішення, яким задовольнив заяву Л.А.М. про звільнення від повноважень опікуна і призначив недієздатному Л. О.В. опікуна Б.Н.О.  (справа 219/3195/16-ц).

Тобто, суд не урахував вимоги частини другої ст. 241 ЦПК, що в даному випадку постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в п’ятиденний строк відповідно до вимог ст. 293 ЦПК.

 

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК).

Строки розгляду справ визначені у статті 157 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

З метою розгляду справи протягом розумного строку встановлено спеціальні правила для розгляду апеляційних скарг на ухвали з окремих питань. У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 - 30 частини першої статті 293 ЦПК України, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. Склад та обсяг матеріалів, які необхідні, визначаються судом першої інстанції. Зазвичай, це оригінал ухвали та письмові докази, на які є посилання в апеляційній скарзі. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Зазначену норму слід сприймати як імперативну: суд зобов'язаний продовжувати розгляд справи, а не чекати результату апеляційного провадження. Відтак, якщо під час судового розгляду суд постановив ухвалу, яка підлягає апеляційному оскарженню, і особа заявила про намір її оскаржити, суд не зобов'язаний відкладати розгляд справи і може вирішити її по суті в цьому самому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 22.12.2006  № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" також звернув увагу судів на те, що відповідно до частин 9, 10 ст. 153 ЦПК ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування цього забезпечення, не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Для забезпечення виконання цих норм як спеціальних та розгляду справи в установлені строки необхідно в разі оскарження ухвали про забезпечення позову направляти суду апеляційної інстанції виділені відповідні матеріали (копії позовної заяви й заяви про забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів до подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після розгляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до матеріалів цивільної справи.

Однак при проведенні  узагальнення встановлено, що суди у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 - 30 частини першої статті 293 ЦПК України,  не завжди ураховували вимоги закону та наведені роз’яснення Пленуму щодо направлення оригіналу оскарженої ухвали та виділених відповідних матеріалів.

 

Так, ухвалою Дзержинського міського суду від 20 січня 2016 року,  залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 березня 2016 року, задоволена заява К.Р.М. щодо забезпечення позову (справа 225/5067/15-ц).

Слід відзначити, що суд на порушення вимог частини третьої ст. 293 ЦПК України до апеляційного суду передав матеріали цивільної справи, а не копії матеріалів, необхідних для розгляду. Цивільна справа зі скаргою надійшла до апеляційного суду 02 лютого 2016 року, розглянута - 30 березня 2016 року. Після апеляційного розгляду справа надійшла до  суду першої інстанції 08 квітня 2016 року.

Таким чином, подання апеляційної скарги перешкодило продовженню розгляду справи судом першої інстанції, а направлення цивільної справи до суду апеляційної інстанції призвело до порушення розумних строків розгляду справи. Зазначене залишилось поза увагою апеляційного суду.

 

Також Апеляційний суд Донецької області 23 червня 2016 року розглянув апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 березня 2016 року  про скасування арешту, що був накладений ухвалою цього ж суду від 08.10.2014 на автомобіль, зареєстрованого на ім’я Б.В.А. (справа № 263/9090/14-ц) на підставі цивільної справи, а не виділених матеріалів.

 

Разом з тим, слід  зазначити, що у разі подання апеляційної скарги  на ухвалу суду першої інстанції, передбачену пунктом 5 частини першої ст. 293 ЦПК України (щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності) до апеляційного суду передається цивільна справа.

Проте мали місце випадки, коли суди  передавали лише копії матеріалів, зокрема Жовтневий районний суд м. Маріуполя у справі № 263/473/16-ц для розгляду апеляційної скарги М. В.В. на ухвалу цього ж суду  від 09 березня 2016 року про відкриття провадження у справі. Апеляційний суд Донецької області на підставі виділених матеріалів постановив 5 квітня 2016 року ухвалу про скасування ухвали і передачу питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Траплялися випадки, коли передаючи до апеляційного суду копії матеріалів суди передавали копію оскарженої ухвали  замість оригіналу.

Наприклад, Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області, в провадженні якого знаходилася цивільна справа за позовом Приватного підприємства «Чара» до З.І.К. про визнання недійсним договору позики від 02 березня 1999 року (справа № 263/9072/15-ц), ухвалою від 15 лютого 2016 року відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

У зв’язку з поданням позивачем апеляційної скарги на ухвалу суд першої інстанції передав до апеляційного суду копії матеріалів, у тому числі копію оскарженої ухвали  замість оригіналу.

Апеляційний суд Донецької області відкрив апеляційне провадження та 30 березня 2016 року розглянув апеляційну скаргу за відсутності оригіналу ухвали.

 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Узагальненні про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, відзначив, що відповідно до п. 29.36 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173, листування щодо виконання судового рішення підшивається до матеріалів відповідної справи.

Виконання рішення, ухвали суду є невід'ємною частиною судового процесу, нове провадження за заявою, поданням щодо виконання судового рішення не відкривається.

Тобто, усі матеріали, що стосуються розгляду справи, виконання судового рішення, мають бути підшиті до цивільної справи.

Однак установлено, що суди Донецької області неоднаково вчиняють дії відносно листування щодо виконання судового рішення (заяви щодо видачі дубліката виконавчого листа; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;  відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення та інші): деякі суди підшивають до матеріалів відповідної справи; деякі – відкривають нове провадження.

 

Так, Жовтневий районний суд м. Маріуполя 25 серпня 2016 року задовольнив подання Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя про оголошення розшуку боржника М.А.Л. (справа № 263/3198/13-ц), яке підшито до матеріалів відповідної справи.

Однак направив апеляційну скаргу на ухвалу разом з  цивільною справою, чим порушив вимоги частини третьої ст. 293 ЦПК, згідно з якою у разі подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, передбачену пунктом 22  частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги.

 

Окремі провадження відносно листування щодо виконання судового рішення відкривають Великоновосілківський районний суд (справа № 220/723/16-ц, № 220/1446/16-ц, № 220/1524/16-ц, справа № 2-1099/07); Краснолиманський міський суд (справа № 236/1442/16-ц); Красноармійський міськрайонний суд (справа  № 235/716/16-ц).

 

Разом з тим Димитровський міський суд долучає подання про оголошення розшуку боржника як до цивільної справи, так і відкриває нове провадження.

 

 3.Реалізація права на касаційне оскарження судового рішення

 

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження судового рішення, крім випадків, установлених законом.

Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Особливість касаційного провадження полягає перш за все у специфічних об'єктах оскарження.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у п. п. 1, 3, 4, 13 - 18, 20, 24 - 29, 31 - 33 ч. 1 ст. 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

         Узагальнюючи судову практику щодо права оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, встановлено, що судді Апеляційного суду Донецької області не завжди правильно роблять висновок щодо  права на касаційне оскарження ухвал, не враховують правові висновки Верховного Суду України, які є обов’язковими для судів, та роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України, викладених у постанові № 10 від 14 червня 2012 року «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку».

 

Так, у статті 293 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Пунктами 1, 3, 4, 13 – 18, 20, 24 – 29, 31 – 33 частини першої статті 293 цього Кодексу можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо визнання мирової угоди в процесі виконання судового рішення не передбачено.

Отже, оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо визнання мирової угоди в процесі виконання судового рішення, залишеної без змін ухвалою апеляційного суду, не передбачено.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2718цс15.

 

Слід ураховувати, що згідно з пунктом 19 частини першої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З огляду на те, що нормами ЦПК України (пункт 19 частини першої статті 293) передбачено право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, проте право оскарження у касаційному порядку таких ухвал після їх перегляду в апеляційному порядку положеннями цього Кодексу не встановлено, слід дійти висновку про те, що законом (положення пункту 2 частини першої статті 324 цього Кодексу) визначено, що ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання після їх перегляду в апеляційному порядку касаційному оскарженню не підлягають (постанови  Судової палати у цивільних справах Верховного Суду  України від 11.11.2015  № 6-1482цс15, від 25.11.2015 № 6-913цс15).

 

Верховний Суд України вважає, що розгляд справ щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України завершується на стадії апеляційного провадження та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК такі справи не мають права касаційного оскарження.

У постанові від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-716цс15 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України сформувала такий правовий висновок, що підлягає врахуванню судами загальної юрисдикції:

"Згідно зі ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Ухвала суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 24-1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Водночас ст. 324 ЦПК містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено".

Однак апеляційний суд при розгляді справ цієї категорії не завжди ураховував такий правовий висновок.

Так, ухвалою Красноармійського міськрайонного суду від 01.02.2016 відмовлено у задоволенні подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження боржника Ч. О.Л. у праві виїзду за кордон.

 Апеляційний  суд Донецької області в резолютивній частині ухвали від 21 червня 2016 року про залишення ухвали без змін зазначив, що ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа  № 235/716/16-ц).

 

Відповідно до пункту 28 1 частини першої статті 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд України у своїх постановах від 24 червня 2015 року (№ 6-608цс15), 13 квітня 2016 року (№ 6-599цс16), від 23 листопада 2016 року (№ 2-5532/11|6-1954цс16), від 22 березня 2017 року (№ 6-33цс17) висловив правову позицію щодо застосування положень пункту 28 1 частини першої статті 293, статті 324 ЦПК України, зазначивши, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

З огляду на зазначене ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження і в реалізації громадянином його гарантованого Конвенцією права на суд; така ухвала унеможливлює виконання судового рішення про задоволення вимог кредитора, тому перешкоджає подальшому розгляду та провадженню у справі».

Отже, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, якими визнано виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню,  можуть бути предметом касаційного оскарження.

 

Разом з тим, слід ураховувати, що оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,  яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції,  не передбачено, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у справі (постанова  Верховного Суду України  від 06.07.2016 у справі  № 6-701цс16).

 

Відповідно до пунктів 2, 10 частини першої ст. 293 ЦПК України окремо від рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; щодо внесення виправлень у рішення.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, не мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у п. 2, п. 10 ч. 1 ст. 293 цього Кодексу.

Як позитивний приклад можна навести ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2016 року про залишення без змін ухвали Дзержинського міського суду про відмову у задоволенні заяви В.Ю.Ф. про скасування заходів забезпечення позову (справа 225/1263/16-ц)

Справа № 235/1244/16-цАпеляційний суд Донецької області ухвалою від 09 серпня 2016 року відхилив апеляційну скаргу М.В. і залишив без змін ухвалу Красноармійського міськрайонного суду від 23.05.2016 про часткове задоволення заяви про внесення виправлення у рішення.

Суди правильно зазначали, що ухвали касаційному оскарженню не підлягають.

 

Законодавцем надано право сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у п. 3 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Установлено, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 грудня 2016 року апеляційна скарга С.Д.І. відхилена, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 09.11.2016 про повернення позовної заяви позивачеві з підстав п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК залишена без змін (справа № 265/6612/16-ц).

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що ухвала оскаржується у касаційному порядку.

 

Як вже зазначалось, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Під час узагальнення установлено, що після перегляду ухвал суду першої інстанції, вказаних у п. п. 1, 3, 4, 13 - 18, 20, 24 - 29, 31 - 33 ч. 1 ст. 293 ЦПК,  Апеляційний суд Донецької області постановляв ухвали  про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції або передачу питання на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Такі ухвали подальшому провадженню у справі не перешкоджають, отже, не можуть бути предметом касаційного перегляду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-116цс16).

Слід відзначити, що апеляційний суд в цілому в таких випадках правомірно зазначав, що ухвала касаційному оскарженню не підлягає (справа № 263/790/16-ц;   справа 263/8184/16-ц; справа № 265/3598/13-ц).

Проте в окремих процесуальних документах апеляційний суд без урахування вимог закону і правового висновку ВСУ помилково роз’яснив право касаційного оскарження.

Як приклад неправильного  висновку щодо права касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджає розгляду справи, можна  зазначити:

 

Справу № 263/2771/16-ц, у якій  Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 21 квітня 2016 року скасував ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполь  від 11 березня 2016 року про повернення позовної заяви Д.С.В. до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору з підстав непідсудності справи цьому суду  і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції;

 

Справу № 229/4334/15-ц, в якій ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2016 року  скасована ухвала Дружківського міського суду від 29 грудня 2015 року про відмову у видачі дублікатів виконавчих листів, передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Аналогічні помилки допущені у  справах № 235/1799/16-ц, № 235/542/16-ц, № 263/3918/16-ц, № 240/118/16-ц, № 235/10018/15-ц.

 

Як роз’яснив Пленум  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у постанові № 10 від 14 червня 2012 року «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку», касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційного суду, постановлені під час апеляційного провадження (наприклад, про залишення апеляційної скарги без розгляду, повернення скарги, усунення описок чи арифметичних помилок тощо), якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункт 2 частини першої статті 324 ЦПК). Зокрема, це ухвали апеляційного суду, які утруднюють право на апеляційне оскарження (залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою суми судового збору, зупинення апеляційного провадження у зв'язку з призначенням експертизи тощо) або мають запобіжний зміст (наприклад, окремі ухвали тощо).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судові рішення.

У разі несплати суми судового збору до апеляційної скарги застосовуються положення статті 121 ЦПК України (ч. 2 ст.  297 ЦПК).

Установлено, що особи, які подають апеляційні скарги на ухвали, які оскаржуються окремо від рішення суду, не завжди сплачують судовий збір, у зв’язку з цим апеляційні скарги залишаються без руху.

 

Судді-доповідачі в основному правильно зазначали в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку з несплатою судового збору, що така підлягає оскарженню (справа № 263/8260/16-ц за позовом П.О.О. до П. І.В. про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька; справа № 243/7228/16-ц за позовом Р.А.І. до ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго»  про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії, захист прав споживачів).

 

Проте деякі судді-доповідачі в таких випадках не роз’яснювали особі, яка подала апеляційну скаргу, право на касаційне оскарження ухвали в частині залишення без руху з підстав не сплати судового збору (справи  № 2/225/101/2017 за позовом Л.В.І. до ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії; № 225/4944/16-ц за позовом Ш.В.М. до ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» про захист прав споживачів; № 0529/8247/2012; № 235/1820/16-ц).

 

 4.Висновки

Результати узагальнення судової практики свідчать про те, що суди переважно правильно застосовують положення статей 293, 324 ЦПК України. Водночас є низка питань, які мають вирішуватись судами при розгляді цих питань.

Слід звернути увагу судів на необхідність додержання вимог статті 210 ЦПК України щодо змісту ухвали суду та зазначення в резолютивній частині ухвали строку та порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження у відповідності з вимогами закону.

З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами положень статей 293, 324 ЦПК України і надання відповідних роз'яснень Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  слід вжити ряд організаційних заходів.

Крім того, на нашу думку, Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173, не містить конкретних вимог до оформлення цивільної справи щодо виконання судового рішення. Зокрема у пункті 29.36 зазначено, що листування щодо виконання судового рішення підшивається до матеріалів відповідної справи. Таке формулювання трактується судами неоднаково, що й призводить до різного оформлення цивільних справ.

 

Суддя судової палати у цивільних справах                          

Апеляційного суду Донецької області м. Бахмут                                                                                                                       О.М. Біляєва