Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

УЗАГАЛЬНЕННЯ

розгляду судами справ про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних осіб внаслідок проведення антитерористичної операції

м. Бахмут 2016

ПЛАН

1.Вступ.

2.Нормативні акти, які регулюють зазначені правовідносини.

3. Практика вирішення спорів, пов»язаних з відшкодуванням шкоди.

4. Особливості застосування норм процесуального права.

5. Висновки.

1. Вступ.

Згідно плану роботи Апеляційного суду Донецької області проведено узагальнення судової практики розгляду судами справ про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних осіб внаслідок проведення антитерористичної операції.

Метою узагальнення судової практики є сприяння виробленню єдиного підходу до вирішення справ вказаної категорії та правильному застосуванню законодавства.

Об’єктом вивчення були цивільні справи, пов’язані із законодавством про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних осіб внаслідок проведення антитерористичної операції , що надані судами першої інстанції.

Для проведення узагальнення з місцевих судів надійшло всього 9 справ даної категорії. В апеляційному порядку рішення оскаржені у 7 справах, із яких в одній справі рішення скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог; у 4 справах рішення про відмову в задоволенні позовних вимог залишено без змін; у 2 справах апеляційні скарги повернуті як неподані у зв»язку із несплатою судового збору. По 2 справах рішення суду першої інтанції про відмову в задоволенні позову не оскаржувалися в апеляційному порядку.

Відповідачами в справах вказаної категорії зазначалися Держава Україна, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, Державна казначейська служба України , страхова компанія.

В більшості випадків суди відмовляли громадянам у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої терористичним актом та внаслідок проведення антитерористичної операції, посилаючись на:

- відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог;

- недоведеність факту заподіяння шкоди відповідачами по справі – Міністерством юстиції України, Кабінетом Міністрів України, Службою безпеки України, Державною казначейською службою України;

- відсутність Закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, відсутність механізму визначення розміру відшкодування, не встановлено державний орган, на який покладено обов’язок здійснювати таке відшкодування.

2. Нормативні акти, які регулюють зазначені правовідносини.

Правовідносини по відшкодуванню шкоди, спричиненої фізичній особі пошкодженням майна при проведенні антитерористичної операції регулюються ст.41 Конституцією України, ЦК України, положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1 Законом України «Про боротьбу з тероризмом», Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, постановою Кабінету Міністрів України № 2030 від 26.12.2003 року, Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 1 липня 2013 року, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 р. № 1085, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053", розпорядження Кабінету Міністрів України від 2.12.2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 , ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , рішеннями Європейського суду з прав людини від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини; у справі Керімова проти Росії, 2011 р.; у справі Соулу проти Турції, 2007 р.. у справі Чігаров та інші проти Вірменії, 2015 р.

3. Практика вирішення спорів, пов»язаних з відшкодуванням шкоди.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»(в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені

(зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №1002-р, розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року № 1 у населених пунктах Донецької області райдержадміністраціями та міськими радами створені комісії, на які покладено обстеження об’єктів, пошкоджених під час проведення антитерористичної операції, та складання відповідних актів, які в подальшому розглядаються місцевими штабами з питань, пов'язаних з

відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою – ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Звертаючись до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої майну внаслідок проведення антитерористичної операції, позивачі посилалися на те, що в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належне їм на праві власності житло не з їх волі стало непридатним для подальшої експлуатації, шкода їм завдана внаслідок подій, які відбувалися в період проведення антитерористичної операції, зокрема, внаслідок обстрілів населених пунктів, що підтверджується актами відповідних комісій про обстеження житла.Також мали місце посилання в позовних заявах як на підставу позову на ст.1166 ЦК України, ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.1177 ЦК України.

Відповідачами в таких позовах зазначалися-Держава Україна, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, Державна казначейська служба України.

Той факт, що майно позивачів пошкоджено саме під час проведення антитерористичної операції, позивачами підтверджується належними та допустимими доказами, якими є зокрема, і акти про пожежу, де зафіксовано причину пошкодження житла, які складаються відповідно до п. 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2030 від 26.12.2003 року, Комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, представник адміністрації (власник) об’єкта, потерпілий. Наказом МНС України № 119 від 15.03.2004 року затверджено форму такого акта про пожежу.До позовної заяви додаються заяви в поліцію для фіксування самого факту пошкодження майна та експертні висновки акти про ступінь руйнувань.

У кожному випадку звернення з позовом у суду не викликали сумніву надані докази, що саме під час проведення антитерористичної операції було пошкоджено майно, належне на праві власності фізичним особам.

Із наданих для узагальнення справ вбачається, що в основному приймалися рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відмови мотивувалися тим, що відсутні закони, які б регулювали порядок відшодування шкоди та визначення розміру спричиненої шкоди.

Наприклад: Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Речицької І.О. до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної її житлу, внаслідок проведення антитерористичної операції з тих підстав, що розпорядженням КМУ №1002-р від 16.10.2014 року затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює такий порядок, не встановлено державний орган на який покладено обов"язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування.

Актом обстеження житлового будинку від 04.09.2014року пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, зафіксовано що житловий будинок зруйновано в результаті обстрілу. До подальшої експлуатації не придатний, категорія технічного стану - III- (третя). Зазначений акт затверджено протоколом засідання робочої групи №6 від 17.09.2014року та протокол робочої комісії затверджено рішенням виконкому Слов"янської міської ради від 18.02.2015року №99. За фактом пошкодження домоволодіння заява зареєстрована Слов'янським МВ ГУМВС України в Донецькій області 12.08.2015року та внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч.2 ст. 194 КК України.

В апеляційному порядку рішення не переглядалося.

Рішенням Слов»янського міськрайонного суду від 14.12.2015 року відмовлено в задоволенні позову Баландіна М.І. до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної Казначейської служби України з підстав відсутності закону, який би регулював порядок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням майна в результаті обстрілу. Пред»являючи позов, Баландін М.І. посилався на ст.ст.1166 та 1177 ЦК України. Ухвалою судді апеляційного суду Донецької області від 29.01.2016 року апеляційна скарга Баландіна М.І. повернута як неподана у зв»язку із несплатою судового збору в сумі 6999 грн..

Також мали місце відмови в задоволенні позову з тих підстав, що недоведено факту спричинення шкоди саме винними діями зазначених в позові відповідачів, і зокрема: Службою Безпеки України та Кабінетом Міністрів України.

Наприклад: Рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог Гречухової Олени Валентинівни до Кабінету Міністрів України та Служби безпеки України, за участю третіх осіб Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної її житлу внаслідок проведення антитерористичної операції, з тих підстав, що позивачем не підтверджені обставини щодо заподіяння їй шкоди, внаслідок знищення в результаті пожежі, яка виникла при обстрілі з вогнепальної зброї під час проведення антитерористичної операції двох квартир № 9 та № 16 в будинку 6 по вулиці Донській в м. Слов’янську Донецької області саме винними діями Служби безпеки України та відсутні правові підстави для відшкодування шкоди Кабінетом Міністрів України, не надано доказів щодо розміру шкоди.

Також, згідно висновків суду відсутні правові підстави для стягнення відповідної майнової шкоди на підставі положень статті 1177 Цивільного кодексу України, оскільки відсутній вирок який був би підставою для відшкодування шкоди потерпілій.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» суб'єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю. У той же час, статтею 19 Закону визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Отже вбачаються вірними висновки суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для покладання обов»язку по відшкодуванню шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом на Службу безпеки України.

- Рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області

від 14 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог Баландіна М.І. до

Служби Безпеки України, Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріального збитку відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що матеріальну шкоду йому було завдано саме внаслідок дій СБ України та з її вини. Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі.

Баландін М.І. обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що з 2 липня по 03 липня 2014 року в період проведення АТО був масовий обстріл району Артема і належний йому на праві власності будинок № 12 по вул. Курська в м. Слов'янськ Донецької області зруйновано. На підставі ст.1166 ЦК України, ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» просив відшкодувати йому завдану шкоду.

На підтвердження факту пошкодження майна надано акт №181 Слов'янської міської ради від 28 липня 2014 року щодо обстеження будинку про категорії руйнувань житла за адресою м. Слов'янськ, вул. Курська, 12, який свідчить про знищення майна за висновком пошкодження -III категорії.

Згідно Наказу № 194 від 14 серпня 2015 року Міністерства регіонального розвитку та будівництва України Показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 липня 2015 року) по Донецькій області складає 7810 (сім тисяч вісімсот десять) гривень за 1 кв.м. Всього матеріальний збиток по житлу за його розрахунками склав 950 000 гривень.

Також мали місце звернення з позовною заявою про відшкодування шкоди, спричиненої в результаті пошкодження майна в ході антитерористичної операції Службою безпеки України, Кабінетом Міністрів України з посиланням на ст.1177 ЦК України, як на підставу, яка дає право на стягнення спричиненої шкоди. Вважаючи, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом та маючи на увазі, що по факту спричинення шкоди дані внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч.2 ст. 194 КК України,

Так, Рішенням Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог Шнуренко Олени Володимирівни, Шнуренка Олександра Петровича, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх Шнуренка Микити Олександровича та Шнуренка Данили Олександровича до Служби безпеки України, Кабінету Міністрів України, треті особи Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство фінансів України, орган опіки та піклування Слов»янської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено з тих підстав, що встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, не дають підстави зробити висновок, що шкода, завдана позивачам внаслідок зруйнування квартири, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення відповідачами по справі, оскільки ні досудовим слідством, ні судом не приймались процесуальні рішення по кримінальному провадженню. ст. 1177 ЦК України

Крім того положення ст. 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом. До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1177 ЦК України на підставі загальних правил здійснюватися не може. На даний момент окремий закон про відшкодування шкоди, завданої злочином, за рахунок державного бюджету не прийнято.

Згідно акту про пожежу від 17 лютого 2015 року, затвердженого протоколом засідання робочої комісії, яка виникла 07 червня 2014 року в квартирі багатоквартирного жилого будинку за адресою: місто Словянськ, вул. Нарвська, б. 2, кв. 2, причина пожежі - внесення джерела запалення в результаті обстрілу з вогнепальної зброї під час проведення антитерористичної операції. В результаті пожежі знищена квартира з усім майном. Об»єкт не придатний для подальшої експлуатації, третя категорія технічного стану. Заяву про пошкодження будівлі внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч.2 ст. 194 КК України, досудове слідство триває.

Згідно зі ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року , залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 квітня 2016 року, у задоволені позову Клявочкіна О.О. до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено з тих підстав, що позивачем не було надано доказів того, що він набув право власності на гараж-елінг, розташований в с. Широкине, вул. Берегова 1, а згідно з наданими документами останній належить обслуговуючому кооперативу човнової станції «Волна». Суд також виходив з того, що умови та порядок відшкодування шкоди за статтею 1177 УК України не встановлені законом, а тому стягнення матеріальної шкоди з цих підстав неможливо.

Позивач обґрунтовував свій позов тим, що в кооперативі «Волна» він мав двоповерховий гараж-елінг за №84 літ. А-2, яким користувався в якості житлового приміщення та постійно там проживав зі своєю сім'єю. В результаті обстрілів його гараж-елінг було зруйновано і йому було спричинено матеріальну шкоду, яку він оцінює у 2200000 гривень, у зв'язку з тим, що разом з будівлею гаражу-елінгу було знищено і майно, яке там знаходилось.

Посилаючись на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 3, 8, 41, 56 Конституції України та статтю 1177 ЦК України, просив стягнути з держави Україна на його користь у відшкодування майнової шкоди 2200000 гривень.

Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2016 року в задоволенні позову Дараган І. В. до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, через Донецьке обласне Територіальне управління Державного казначейства України, про відшкодування матеріальних збитків завданих злочином відмовлено з тих підстав,що шкода завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки ні досудовим слідством ні судом не приймались процесуальні рішення стосовно цього, відносно даного факту кримінальне провадження розпочатого за заявою позивача за ст.194 ч.2 КК України.

Позивач обґрунтовував позов тим, що17 листопада 2015 року в результаті влучення снаряду було пошкоджено належний йому будинок №28 по вул.Пушкіна, в м.Авдіївка будинок, чим спричинено матеріальні збитки в розмірі 231266 грн. За фактом артилерійського обстрілу міста Авдіївка під час проведення АТО відповідно до витягу з ЄРДР було відкрито кримінальне провадження за ст.194 ч.2 КК України. Звертаючись із зазначеним позовом, як на підставу своїх вимог позивач посилається на положення ст.1177 ЦК України, зазначивши, що оскільки за фактом пошкодження його майна під час проведення АТО, було порушено кримінальне провадження, однак до теперішнього часу винної особи не встановлено, то шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 06 січня 2016 року в задоволенні позову Савченко Леоніда Григоровича до Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріального збитку,спричиненого в результаті обстрілу 5.07.2014 року на підставі положення ст.1177 ЦК України, відмовлено з тих підстав, що не надано доказів, що шкода завдана позивачу внаслідок зруйнування його житлового будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки ні досудовим слідством ні судом не приймались процесуальні рішення стосовно цього, як зазначив сам позивач, відносно кримінального провадження розпочатого за заявою Савченко Л.Г. за ст. 194 ч.2 КК України та на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів житлового фонду, не встановлено державний орган, на який покладено обов"язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування.

Із наданих для узагальнення справ вбачається, що позивачі як на підставу свого позову нерідко одночасно посилалися на ст.1166 ЦК України та ст.1177 ЦК України, обґрунтовуючи тим, що відшкодувати шкоду, спричинену руйнуванням майна в результаті антитерористичної операції, повинна Держава і крім того, по факту знищення майна відкрито кримінальне провадження, винної особи не знайдено, тому і в даному випадку відповідальність покладається на Державу. Суди в даному випадку не уточнюючи підстави позову, відмовляли в задоволенні позову як з підстав відсутності закону який регулює такий порядок та механізму визначення розміру відшкодування так і з підстав того, що вимоги не грунтуються на законі, оскільки встановлені обставини не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачці внаслідок зруйнування її житлового будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення.

Так, Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Речицької І.О. до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної її житлу, внаслідок проведення антитерористичної операції з тих підстав, що вимоги не грунтуються на законі,оскільки встановлені обставини не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачці внаслідок зруйнування її житлового будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення.

Актом обстеження житлового будинку від 04.09.2014року пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, комісією було виявлено, що житловий будинок зруйновано в результаті обстрілу. До подальшої експлуатації не придатний, категорія технічного стану - III- (третя). Зазначений акт затверджено протоколом засідання робочої групи №6 від 17.09.2014року та протокол робочої комісії затверджено рішенням виконкому Слов"янської міської ради від 18.02.2015року №99. За фактом пошкодження домоволодіння заява зареєстрована Слов'янським МВ ГУМВС України в Донецькій області 12.08.2015року та внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками ч.2 ст. 194 КК України.

Суд першої інстанції зазначив, що як на підставу своїх вимог позивачка посилалася на положення ст.1177 ЦК України, зазначивши, що оскільки за фактом пошкодження її майна під час проведення АТО, було порушено кримінальне провадження , однак до теперішнього часу винної особи не встановлено, то шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, повинна бути відшкодована державою.

Крім того, розпорядженням КМУ №1002-р від 16.10.2014 року затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених

(зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює такий порядок, не встановлено державний орган на який покладено обов"язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування.

Ухвалою судді апеляційного суду Донецької області від 21.01.2016 року апеляційна скарга Речицької І.О. повернута як неподана у зв»язку із несплатою судового збору в сумі 6999 грн..

Ухвалюючи рішення, суди першої інстанції посилалися на Закон України «Про боротьбу з тероризмом» і робили висновок про відсутність закону, який би передбачав відшкодування шкоди Державою.

Висновки про те, що закон, який би регулював порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, що на теперішній час не встановлено державний орган, на який покладено обов’язок здійснювати таке відшкодування, та механізм визначення розміру відшкодування, не є необгрунтованими. Згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу.

В подібних правовідносинах Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідальність держави має абсолютний характер та об»єктивну природу,основану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності в цілях компенсації шкоди потерпілим від дій невстановлених осіб чи терористів, коли держава визнає свою неспроможність підтримувати громадський порядок і безпеку чи захищати людей та власність.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Положенням ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), вбачається, що Кабінет Міністрів України як представник держави по таким категоріям справ може бути належним відповідачем.

При цьому відповідні кошти на відшкодування шкоди стягуються з держави (з Державного бюджету України вцілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Відсутність вини відповідачів – представників держави: Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України не є підставою для відмови у позові. Відшкодування шкоди за рахунок держави відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» здійснюється незалежно від її вини.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України. Встановивши, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів, суд повинен роз'яснити позивачам право на залучення до участі у розгляді справи належних відповідачів і, зокрема Державне казначейство України.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізму визначення розміру відшкодування.

Проте такий механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 1 липня 2013 року з послідуючими змінами, який регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

За загальним правилом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вбачається, що саме це загальне правило і має застосовуватися для визначення реальної вартості втраченого майна, якщо відсутня спеціальна норма.

Така спеціальна норма передбачена статтею 86 Кодексу цивільного захисту, яка регулює питання щодо забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій.

1. Забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом:

1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;

2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання;

3) будівництва житлових будинків для постраждалих;

4) закупівлі квартир або житлових будинків.

2. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали в будинках державного або комунального житлового фонду, здійснюється за рахунок державних коштів, виділених на зазначені цілі, з урахуванням площі жилих (нежилих) приміщень та кількості кімнат, якими володів постраждалий.

3. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований.

4. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

5. Придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача.

6. Закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих може здійснюватися у населеному пункті, де він проживав, або за їх згодою у будь-якому населеному пункті України.

7. Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується.

8. Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.

9. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

10. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних

правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань ( рішення у справі "Бурдов проти Росії", п. 26).

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичий акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, напевне слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції).

Відповідно до ст. 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі «Айдер та інші проти Туреччини» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку Європейського суду, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Тобто, для виникнення

обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Саме з урахуванням зазначених вище положень закону виходив апеляційний суд Донецької області при ухваленні рішення від 15 березня 2016 року, яким скасовано рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2016 року та ухвалено нове про задоволення позовних вимог Макогон Валентини Павлівни до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди. Відшкодовано Макогон Валентині Павлівні за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджену квартиру, розташовану за адресою: м. Слов’янськ Донецька область вул. Нарвська, будинок № 2, квартира № 3, в сумі 363 789 гривень 40 копійок, яка 7 червня 2014 року була знищена під час масового обстрілу, попадання снаряду та виниклої пожежі і відновленню не підлягає. За фактом пожежі до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2014 року внесено відомості про досудове розслідування кримінального провадження за ознаками частини 2 ст. 194 КК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Позивачем не доведено факт заподіяння шкоди Кабінетом Міністрів України та Державною казначейською службою України. На теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює такий порядок, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування, та механізм визначення розміру відшкодування.

В підтвердження знищення належного їй майна представлено акт № 368 від 12 вересня 2014 року обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, який затверджено протоколом засідання робочої комісії № 6 від 17.09.2014 року та рішенням Слов'янської міської ради від 18.02.2015 року № 99, яким встановлено, що квартира № 3 будинку № 2, по вул. Нарвська м. Слов’янськ Донецька область для подальшої експлуатації непридатна, третя категорія технічного стану. Згідно акту про пожежу від 29 жовтня 2014 року через пожежу, яка виникла 06 червня 2014 року повністю знищені житловий будинок та розташована в ньому квартира з усім майном. Причина пожежі- внесення джерела запалення ззовні, внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції.

Органом досудового розслідування Слов'янського МВ ГУМВС України в Донецькій області 23 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини 2 ст. 194 КК України за фактом пошкодження в ході проведення АТО будівлі, розташованої за адресою: квартира № 3 будинку № 2, по вул. Нарвська м. Слов’янськ.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд Донецької області виходив з того, що Закон України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивач просила відшкодувати їй шкоду за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», та не посилалася на те, що така завдана їй неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, тобто з їх вини.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.08.2015 року № 194 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України». Проте цей наказ наказом Мінрегіону від 27 жовтня 2015 року № 273 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» визнано таким, що втратив чинність, та затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, по Донецькій області вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 7943грн.. Відповідачами суду не надано доказів про те, що пошкоджена квартира була застрахована, позивач відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджену квартиру в розмірі 363 789,40 грн. (45,8 кв.м х 7 943 грн.).

Відповідачами суду не надано доказів про те, що позивач відмовилася добровільно передати пошкоджену квартиру органу місцевого самоврядування.

Мало місце звернення з позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням майна до страхової компанії, з якою укладено договір страхування.

Так, Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 30 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 5 серпня 2015 року у задоволенні позову Карпенко О.М. до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Карпенко В.Ю. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі ст.1166,1167 ЦК України відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив із того, що у зв»язку з рішенням Ради національної безпеки і оборони України, уведеним в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014р. №405 з 14 квітня 2014р. на території, до якої входить і м. Краматорськ Донецької області, проводиться антитерористична операція, яка триває. Сам факт обстрілу міста артилерійськими засобами безумовно свідчить про проведення військових дій.

Згідно з п. 11.2.8 договору страхування квартири 130 у будинку 42 по вул. Двірцевій у м.Краматорську Донецької області, укладеного 16 травня 20014 року між Карпенко О.М. та приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО», не визнаються страховими випадками події, які відбулися внаслідок військових дій будь- якого роду, громадянської війни, суспільних заворушень, страйків, конфіскації, арешту, націоналізації, знищення або пошкодження майна по розпорядженню військової або цивільної адміністрації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що витрати на ремонт пошкодженої квартири страхова компанія відмовилася виплачувати правильно, так як вказана подія не є страховою, майно пошкоджено під час бойових дій.

Обставини щодо наявності страхового договору, настання факту пошкодження квартири в результаті артилерійського обстрілу підтверджені матеріалами справи та сторонами не оскаржуються. Факт пошкодження квартири було зафіксовано експертом страхової компанії і складено акт пошкодження майна.

4. Особливості застосування норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.

Предметом та підставою позовів є жилий будинок, квартири,які на думку позивачів, знищені з вини відповідачів, чим їм завдана майнова та моральна шкода.

У пп. 41, 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності

цивільних справ» судам роз'яснено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (ст. 114 ЦПК України), є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Встановивши, що спір виник з приводу завдання шкоди нерухомому майну позивача, і в силу положень процесуального закону про виключну підсудність позов має бути пред'явлений за місцем його знаходження. В іншому випадку позовна заява відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України повертається позивачеві для подачі до належного суду.

В наданих для узагальнення справах позовні заяви пред»являлися з урахуванням виключної підсудності.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено розмір ставок судового збору, якою передбачено що за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (з1.05.2016 р.-580 грн.) та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (з1.05.2016 р.-7250 грн.). За подачу апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала платі при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України та ст. 8 Закону України від «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі; зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Так, Ухвалою судді Слов»янського міськрайонного суду від 14.12.2015 року позовну заяву Безкоровайної О.А. до Служби Безпеки України, Кабінету Міністрів України відшкодування матеріальної шоди повернуто як неподану у зв»язку із несплатою судового збору в сумі 6090 грн.. Питання щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору не вирішувалося.

Треба мати на увазі, що відповідно до частини 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява щодо суті позовних вимог повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Процесуальний закон не зобов’язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Питання, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (стаття 214 ЦПК України).

5. Висновки.

Таким чином на час проведення узагальнення усталена судова практика по цій категорії справ відсутня.

Враховуючи наявність численних проблемних і спірних питань при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних осіб внаслідок проведення антитерористичної операції та з метою забезпечення єдиної судової практики вважати за доцільне:

-обговорити узагальнення на засіданні Судової палати у цивільних справах Апеляцйного суду Донецької області;

-результати узагальнення довести до відома суддів області на семінарських заняттях.

З метою однакового застосування законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики, вважаємо за доцільне надання Верховним Судом України рекомендаційних роз’яснень з питань застосування матеріального та процесуального закону при розгляді спорів, які виникають з правовідносин, що регулюють відшкодування шкоди, завданої майну фізичних осіб внаслідок проведення антитерористичної операції .

Судова палата в цивільних справах

Апеляційного суду Донецької області

Виконавець:суддя Новікова Г.В.