flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

АНАЛІЗ стану розшуку осіб, засуджених вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області за період з 01.03.2017 по 22.05.2017

31 травня 2017, 10:31

Відповідно до положень ст. 533 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 (КПК) вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. За правилами ч. 1 ст. 535 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено нормами КПК, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

Ефективність кримінального судочинства пов’язана зі швидким, повним і неупередженим розглядом справ судом. Встановлення місця перебування осіб, які переховуються від виконання вироку суду, є не тільки необхідною умовою для успішного закінчення судового провадження, а і для відновлення порушених прав потерпілих від злочину осіб.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, і жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Положення статті 331 КПК України передбачають, що під час судового розгляду суд за клопотанням обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, тобто статтями 175-178 КПК України.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97 ВР, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім певних випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Як наголосив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у пунктах 262-266 рішення від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України», стаття 5 конвенції втілює основоположне право людини, а саме – захист особи від свавільного втручання держави у її право на свободу. При застосуванні запобіжного заходу в процесі кримінального провадження важливо дотримуватися принципу юридичної визначеності. Тобто умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, повинні бути чітко сформульовані, та щоб застосування цього законодавства було передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законність», передбаченому Конвенцією. Крім того, для того, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає зазначеним стандартам, ще недостатньо – він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. Рішення у справі «Нештяк проти Словаччини»). Додатково Європейський суд наголошує, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи – незалежно від того, наскільки коротким він є – повинно бути переконливо доведено державним органом (див. рішення «Белчев проти Болгарії»).

Відповідно по ч.2 ст. 177 КПК України підстави застосування запобіжних заходів включають такі складові: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування, суду, перешкоджати здійсненню кримінального провадження або продовжити протиправну діяльність, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення тощо. Лише наявність цих двох складових надає достатні підстави слідчому, прокурору ініціювати вирішення слідчим суддею, судом питання про застосування запобіжного заходу; у противному випадку можливість такого ініціювання виключається, про що прямо зазначено у ч.2 ст.177 КПК України.

Крім того, під час визначення підстав для застосування конкретного виду запобіжних заходів також слід ураховувати правило, що закріплено ч.3 ст. 176 КПК України, - слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику чи ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суровим – тримання під вартою. Отже, ще однією складовою підстав застосування конкретного запобіжного заходу є наявність відомостей про те, що іншими запобіжними заходами виконання завдання кримінального провадження є неможливим.

Таким чином, на підтвердження необхідності застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу в клопотанні слідчого, прокурора мають зазначатися:

  • фактичні дані, що свідчать про обґрунтованість підозри, обвинувачення певної особи у вчиненні кримінального правопорушення (матеріально-правові та процесуальні підстави);
  • фактичні дані, що свідчать про наявність одного або кількох ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України (кримінологічні підстави, оскільки йдеться про попередження можливої негативної поведінки підозрюваного, обвинуваченого);
  • обставини, що обумовлюють необхідність застосування конкретного виду запобіжних заходів і переконують в тому, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам (матеріально-правові, процесуальні та моральні підстави).

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що вирішення питання про обрання запобіжного заходу щодо обвинувачених під час проголошення вироку є неприпустимим, оскільки має відбуватись з дотриманням певної процедури, а саме: складання прокурором у письмовому виді обґрунтованого клопотання; вручення його особі, щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу з наданням часу для ознайомлення з даним клопотанням. Ініціатива застосування та обґрунтування слідчому судді відповідного запобіжного заходу належить прокурору або слідчому. Тобто невиконання вироку суду щодо засуджених, які перебувають у розшуку – це виключно результат неефективної оцінки прокурором, слідчим наявних ризиків, що дають підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.

Аналізом наявних в провадженні суду матеріалів щодо засуджених Слов’янським міськрайонним судом Донецької області до позбавлення волі, арешту та відносно яких скасовано застосування звільнення від покарання з випробуванням було встановлено, що станом на 01.03.2017 року були наявні відомості про 93 особи, по яким вироки суду значаться невиконаними у зв’язку з розшуком засуджених. З метою усунення недоліків в процесі проведення досудового розслідування та оптимізації роботи правоохоронних органів проведений аналіз зі списком розшукуваних осіб після винесення вироку було направлено до Слов'янської місцевої прокуратури Донецької області.

Впродовж періоду з 01.03.2017 року по 22.05.2017 року було затримано та направлено до відповідної установи відбування покарань для виконання вироку 6 осіб з наведеного списку:

  • Курбатов Андрій Олександрович (1-кп/243/260/16);
  • Школьний Денис Вікторович (1-кп/243/348/2016);
  • Дорохов Роман Олексійович (1-кп/243/590/15);
  • Геращенко Оксана Миколаївна (1-кп/243/721/16);
  • Лубенець Оксана Серафімівна (1-кп/243/761/2016);
  • Полторацький Руслан Григорович (1-кп/243/85/2017)

Крім того, впродовж зазначеного періоду до Слов’янського міськрайонного суду було направлено матеріали кримінального провадження після перегляду в апеляційній інстанції стосовно 6 осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності, але не відбувають покарання та переховуються від виконання вироків суду:

  • Сиса Сергій Георгійович (1-кп/243/369/16);
  • Пахомов Михайло Костянтинович (1-кп/243/397/16);
  • Філіппов Кирило Вадимович (1-кп/243/679/16);
  • Рибошапка Віктор Олегович (1-кп/243/719/16);
  • Павлов Павло Владиславович (1-кп/243/744/16);
  • Бєлінський Костянтин Олександрович (1-кп/243/799/2017).

Згідно статистичних даних кількість справ, засуджені по яким оголошено у розшук, в Слов’янському міськрайонному суді Донецької області тільки зростає. Так, впродовж березня-травня 2017 року вироками Слов’янського міськрайонного суду до позбавлення волі, арешту було засуджено 20 осіб, по яким станом на 22.05.2017 року не надходили відомості щодо притягнення таких осіб до виконання вироку суду.  Таким чином, станом на 22.05.2017 у розшуку на стадії виконання вироку знаходяться 111 осіб.

Так, зі 111 засуджених вироком Слов’янського міськрайонного суду осіб, що перебувають у розшуку, 39 осіб (35%) було засуджено за вчинення тяжких і 9 осіб (8 %) – за вчинення особливо тяжких злочинів. При цьому впродовж березня-травня 2017 року частка розшукуваних осіб за вчинення тяжких злочинів складає 40%:

  • Ребенок Богдан Миколайович (1-кп/243/1/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 24.02.2017 року було засуджено за ч.2 ст.187 КК України до 7 років 4 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Слід звернути увагу, що Ребенок Б.М. є раніше судимою особою за ч.1 ст. 185 КК України, ч.2 ст.389 і ч.1 ст.71 КК України. В ході судового провадження по справі прокурором Слов’янської місцевої прокуратури було направлено клопотання від 18.11.2016 року про застосування запобіжного заходу у вигляду домашнього арешту, що ґрунтувалося на підставі неодноразового ухилення обвинуваченого від слідства, оголошення його у розшук. Клопотання прокурора було задоволено ухвалою від 18.11.2016 року, однак вибраний прокурором запобіжний захід не відобразив наявні реальні ризики, які дали б підставу слідчому судді застосувати до обвинуваченого більш суворий запобіжний захід та уникнути факт ухилення засудженого Ребенок Б.М. від відбування покарання.
  • Козирь Сергій Михайлович та Гома Валерій Юрійович (1-кп/243/94/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 15.03.2017 року було засуджено за ч.3 ст.185 КК України до 4 років та 3 років позбавлення волі відповідно. Міра запобіжного заходу органом досудового розслідування до обвинувачуваних не застосовувалась не зважаючи на те, що Козирь С.М. та Гома В.Ю. є раніше судимими, обвинувачений Гома В.Ю.  неодноразово не з’являвся у судове засідання  незважаючи на належне повідомлення, що спричиняло необхідність застосування відносно нього примусового приводу та оголошення його розшуку ухвалою від 18.11.2016 року. Запобіжні заходи відносно обвинувачуваних в ході досудового слідства та судового провадження по справі не обиралися навіть після розшуку обвинуваченого.
  • Бабазаде Маммадрзи Васіфа Огли (1-кп/243/132/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 21.02.2017 року було засуджено за ч.3 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі. Засуджений є раніше судимою особою, вчинив злочин невдовзі після звільнення з місць позбавлення волі, переховувався від слідства, в результаті чого його ухвалою від 30.11.2016 року було оголошено у розшук. Своєчасна вірна кваліфікація його дій мала б сприяти правильному вирішенню питання щодо застосування відносно нього запобіжних заходів після встановлення місця знаходження обвинуваченого, обрання яких органом досудового розслідування та прокурором в суді не ініціювалось.
  • Зєнін Олександр Сергійович (1-кп/243/203/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 26.01.2017 року було засуджено за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі. Зєнін О.С. є раніше судимою особою за ч.2 ст. 185 КК України і ч.1 ст.309 КК України. Він вчинив злочин через 5 місяців після звільнення з місць позбавлення волі. Прокурор та орган досудового слідства не ініціювали обирання запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
  • Шалаумов Геннадій Васильович (1-кп/243/231/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 22.02.2017 року було засуджено за ч.3 ст.185 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі. Засуджений є неодноразово раніше судимою особою за ч.3 ст. 185 КК України, ч.1 ст.309 і ч.1 ст.71 КК України, на час вчинення злочину мав не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість. Не зважаючи на викладені обставини, запобіжний захід відносно підозрюваного не обирався.
  • Гакало Сергій Володимирович (1-кп/243/265/2017) вироком Слов’янського міськрайонного суду від 24.02.2017 року було засуджено за ч.3 ст.185 КК України та ч.2 ст.190 КК України до 3 років позбавлення волі. Гакало С.В. є неодноразово раніше судимою особою за ч.1 ст. 185 КК України, ч.3 ст.185 і ч.1 ст.309 КК України. Не заважаючи на викладений систематичний характер противоправної поведінки засудженого, факту вчинення злочину через 5 місяців з моменту звільнення з міст позбавлення волі, прокурор та орган досудового слідства не заявляли клопотання щодо обрання запобіжного заходу щодо Гакало С.В. Як результат – на сьогодні вирок суду не виконується.

Усі вищенаведені випадки незастосування прокурором та органом досудового слідства запобіжних заходів відносно обвинувачених в ході досудового слідства та судового провадження по справі, що фактично призвело до невиконання вироку суду станом на сьогодні, наведені тільки у справах щодо тяжких злочинів. Такі випадки є непоодинокими, факти не ініціювання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою призводять до систематичного збільшення кількості справ, вироки по яким не виконуються через розшук засуджених. Органи досудового слідства та прокуратура не в повній мірі використовують можливості, надані Кримінальним процесуальним кодексом України, щодо забезпечення кримінального провадження з застосуванням запобіжних заходів до осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

На досудовому слідстві слідчі ігнорували положення статей 176, 177 КПК України,  наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, а саме ухилятися від явки до суду, неналежним чином оцінювали ризики в яких закріплені мета, підстави, обставини, що враховуються при обрані запобіжного заходу. В багатьох випадках до обвинувачених заходи кримінального провадження не обиралися взагалі. Слідчим, прокурором не бралися до уваги, що обвинувачені раніше неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності, відбували за вироком суду покарання в місцях позбавлення волі, повторно скоїли  злочини, які відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Слідчий, прокурор не ініціювали застосування запобіжного заходу за наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Підсумовуючи роботу співробітників  поліції та прокуратури щодо розшуку зазначених осіб та обрання запобіжного заходу на стадії досудового розслідування та судового провадження, слід наголосити, що кількість осіб, що перебувають у розшуку після винесення вироку судом, впродовж березня-травня 2017 року зросла на 19%! Серед  причин подібної регресивної статистики можна виділити 2 основні:

1)         неналежне виконання Слов’янським ВП ГУНП в Донецькій області розшуку засуджених осіб та не вжиття  Слов’янською місцевою прокуратурою будь-яких належних заходів для активізації розшуку;

2)         невірне обрання або необрання взагалі запобіжного заходу щодо обвинувачених під час досудового розслідування та судового розгляду.

Викладене потребує вжиття дієвих заходів, спрямованих на зменшення кількості справ, за якими засуджені не відбувають покарання у зв’язку з їх розшуком. Досягнення цієї мети можливе тільки належним виконанням Слов’янським відділом поліції  ГУНП в Донецькій області покладених на нього обов’язків щодо організації та проведення розшуку, а з боку Слов’янської місцевої прокуратури – повинен мати місце постійний контроль за цими діями. Крім того, дотримання вимог ст. 176, 177 КПК України та своєчасне застосування щодо обвинуваченого відповідного запобіжного заходу органами прокуратури та досудового слідства, доведення  слідчим (прокурором) під час розгляду відповідного клопотання наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, неминуче призводить до обрання саме того запобіжного заходу, який мінімізує ризик подальшого ухилення обвинуваченого від виконання вироку суду відносно нього. Як свідчить судова статистика, слідчі (прокурори) у більшості випадків не ініціюють обрання запобіжних заходів, чим порушують норми КПК України та ставлять під загрозу конституційну засаду обов’язковості виконання судових рішень у майбутньому. Викладене потребує вжиття дієвих заходів щодо недопущення у майбутньому подібного халатного відношення до своїх обов’язків відповідних посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури.